Життя без прикрасРозбудив її дзенькіт посуду. Ранкове сонце пробивалося крізь тонкі фіранки й різало очі. Оксана сіла, притиснувши долоні до скронь, і майже одразу згадала нічну сцену: чужу руку, сяйво екрана, коротку вібрацію телефона й шепіт свекрухи.
Тепер спогад виглядав надто виразним, щоб вважати його сновидінням. На тумбочці лежав телефон — акуратно, саме там, де Оксана залишила його ввечері. Екран був чистий, сповіщень не було. Це насторожило ще більше.
З кухні долинало шипіння олії, бряжчали тарілки, Галина Василівна щось наспівувала. Голос Богдана звучав задоволено й безтурботно.
— Мамо, навіщо ти стільки млинців напекла? Ми ж із-за столу не встанемо.
— Їж, сину. Чоловікові сили потрібні. А то дружина твоя все про правильне харчування думає. Мабуть, годує тебе самою зеленню.
Оксана мимоволі всміхнулася. У їхньому домі ніхто не голодував, однак свекруха роками зображала сина жертвою сімейної харчової блокади. Це була одна з численних версій дійсності, які Галина Василівна створювала під власні потреби.
З грошима в родині все було ще цікавіше. Богдан працював дизайнером інтер’єрів, чудово відчував колір і простір, але в побутових питаннях залишався вражаюче незібраним. Особливо не складалися в нього стосунки з банківськими картками. Він забував їх у банкоматах, губив біля машини, залишав в одязі перед пранням і регулярно блокував, неправильно вводячи код.
Після чергового перевипуску Оксана поклала цьому край. Зарплатний рахунок чоловіка прив’язали до її номера, банківський застосунок встановили на її телефон, а Богданові залишили платіжний стікер на чохлі смартфона. Чоловік погодився без суперечок: вести бюджет йому не подобалося, а Оксані лад давав відчуття спокою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.