Життя без прикрас
— Прибери ці банки з вікна. Ми на другому поверсі, з двору все видно. Ми живемо в нормальному будинку, а не на складі домашніх закруток, — заявив Максим ще в передпокої й роздратовано кинув портфель на тумбу.
Від удару всередині щось глухо дзенькнуло. Кіт Барс, що розлігся на килимку, втягнув голову, глянув на господаря єдиним розплющеним оком і неквапливо перебрався за пуф. Останніми тижнями він заздалегідь ховався, щойно чув кроки Максима на сходах: повернення господаря дедалі частіше супроводжувалося грюканням дверима, невдоволеним бурчанням і пошуком чергового приводу для сварки.
Олеся вийшла з кухні з рушником у руках. На підвіконні й справді стояли три чисті банки з темним смородиновим варенням. Напередодні їх передала її мати, пам’ятаючи, що зять колись їв це варення просто ложкою.
— Це тобі привезли. Між іншим, твоє улюблене, — рівно сказала Олеся.
— Річ не в смаку! — Максим різко послабив вузол краватки. — Сьогодні я розмовляв із серйозними інвесторами, обговорював великі проєкти, а вдома мене зустрічає ця сільська виставка. Треба відповідати рівню. Мама правильно каже: ти зовсім не вмієш створювати гідну обстановку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.