Життя без прикрасМаксим кинув слухавку. Я так і стояла посеред кімнати, приголомшена. Звичайна несправність викликала в нього паніку, якої я не могла пояснити.
Коли знову зателефонувала Люба, я ледве стримала сльози.
— Кондиціонер полетів. Максим майстра кликати заборонив, репетував як різаний.
— Та пішов він до біса, — відрубала вона. — Зараз дам телефон Леоніда. Чоловік із золотими руками, у мене ремонт робив. Чесний, надійний. Телефонуй, номер надішлю.
Через годину подзвонили у двері. Леонід був кремезний, років п’ятдесяти, з добрими очима; у руках — велика валіза з інструментами.
— Добрий день, господине. Куди до хворого проходити? — усміхнувся він, натягуючи бахіли.
— До вітальні.
Там він поставив драбину, оглянув зовнішній блок за вікном і взявся до внутрішнього.
— Скільки вже працює?
— Два роки. За словами чоловіка, це якась складна система.
— Ну, розберемося, що за система, — хмикнув Леонід.
Фіксатори піддалися швидко. Знявши пластикову передню панель, він завмер. Спина напружилася; від колишньої веселої невимушеності нічого не залишилося.
— Що таке? — Я ступила ближче.
— Стійте! Не наближайтеся! — Від його гаркання я відсахнулася. — Діти де?
— На кухні…
— Двері туди зачиніть, швидко. Усі вікна навстіж, зараз же!
Я кинулася виконувати, ні про що не питаючи. Його страх передався мені. Леонід посвітив ліхтариком усередину блока, вийняв із сумки респіратор, надягнув його. Потім пінцетом обережно дістав якусь конструкцію й опустив на підлогу.
— Ви розумієте, що перед нами? — запитав він, знімаючи респіратор. Обличчя в нього зблідло.
Прикривши ніс рукавом, я підійшла. Пластикова ємність була до половини наповнена каламутною жовтуватою рідиною. Дротики з’єднували її з маленьким електронним таймером, а трубка йшла до самого вентилятора.
— Може… освіжувач повітря?
Погляд Леоніда здався мені сповненим жаху й жалю.
— За двадцять п’ять років ремонту кондиціонерів усяке діставав: плісняву, мертвих щурів, забуте ганчір’я. Таке бачу вперше. Саморобний розпилювач. Тут налаштоване впорскування раз на дві години. Дивіться: рідина надходить на випарник, далі потік повітря розносить її кімнатою.
— Навіщо?..
— На заводі таких деталей не ставлять. Хто монтував блок?
— Чоловік… Тобто найняті ним майстри.
Леонід похитав головою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.