Життя без прикрас
Сріблястий позашляховик Максима завернув за ріг будинку, а я все ще стояла біля вікна, впершись чолом у холодне скло. Чоловік знову поїхав у відрядження, повернутися мав нескоро. І знову разом із самотністю прийшло полегшення — соромітне, майже заборонене. Останнім часом варто було йому вийти за двері, як повітря вдома ніби втрачало вагу. Ставало менш щільним.
— Мамо, а тато нам щось привіз? — Стьопа смикнув мене за халат.
Я опустила очі й провела долонею по його волоссю. Вологе, спітніле — і це при кондиціонері, увімкненому на повну.
— Ні, малюче, він же зараз поїхав. Повернеться — тоді й будуть подарунки.
Синові було шість. Іще можна було вірити, що татові поїздки потрібні родині, що дорогими іграшками він виявляє любов, а не відкуповується за свою відсутність. І що роздратований голос пояснюється тяжкою роботою.
Я машинально запевнила сина: «Повернеться, звісно, мій солоденький».
Варя за столом не підвела голови. Десятирічна донька неохоче розбирала виделкою холодний омлет; про батька вона давно нічого не питала. Спостережливості в ній було більше, ніж мало б бути в такому віці. Учора ввечері я помічала: Максим підвищує голос — вона здригається.
— Варенько, поїж іще трохи, — попросила я якомога м’якше. — Тобі сили потрібні.
— Не хочу, мамо. Навіть від запаху нудить. — Вона відсунула від себе тарілку.
Діти виростають швидше, ніж нам хотілося б, і помічають більше, ніж ми гадаємо.
Наша трикімнатна квартира дісталася мені від бабусі. Старий будинок у престижному районі, товсті стіни, високі стелі з ліпниною. Коли вісім років тому ми з’їхалися, Максим обходив кімнати, торкався стін, прискіпливо вивчав паркет — наче оцінювач. Я сприймала це як захоплення затишком майбутнього гніздечка. Лише згодом зрозуміла, що цікавили його площа квартири та її ціна.
Прибравши після сніданку, я взялася до посуду. Тут знову почалося: у скроні ніби забивали цвяхи. Перед очима попливли темні плями, довелося вчепитися в мийку. Уже три місяці мене мучили головні болі, запаморочення, слабкість і байдужість до всього. Пояснення в поліклініці не змінювалися: перевтома, вегетосудинна дистонія.
— Оксано Романівно, змініть обстановку, дайте собі відпочити, — повторював терапевт, призначаючи чергові марні ліки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.