Життя без прикрас— Мамо, мені недобре. — Варя підійшла ззаду, важко поклала голову мені на плече.
Я обернулася, торкнулася її чола. Гаряче. Липке.
— Знову, рідна? Де болить?
— У голові наче все розколюється… Живіт крутить. І ноги ватяні, — ледь чутно відповіла вона.
Обіймаючи доньку, я мучилася від власного безсилля. Міцна дівчинка, спортсменка, за останні місяці стала тінню себе колишньої: бліде обличчя, синці під очима, нескінченні сльози. Стьопа теж став млявим і вередливим, навіть у дворі перестав ганяти футбольного м’яча.
Я вмовляла себе: затягнувся якийсь вірус. Або в центрі міста стало зовсім кепсько з екологією. Усередині все опиралося цим поясненням. Нас трьох долала одна незрозуміла хвороба, хоча ніхто не кашляв, ні в кого не було нежитю. Кров здавали — показники залишалися в нормі, нехай і біля найнижчих меж.
Мій погляд упав на поличку з ліками та яскравими баночками. Вітаміни. Шість місяців тому Максим привіз їх із Німеччини, зі своєї «особливої» поїздки. Пригадувалося, яким жвавим він тоді повернувся, яку велику коробку тримав.
— Оксано, це найкращий німецький комплекс! — оголосив він урочисто. — Експериментальна розробка, тут такого не купиш. Прийматимете всі, щодня. Хочу, щоб моя родина була здорова.
Так рідко він виявляв турботу, що я охоче за неї вхопилася. Баночки чоловік виставив на найпомітніше місце на кухні. Удома приймання контролював сам, вечорами перераховував капсули. Варто було виявитися пропуску — скандал.
— Тобі байдуже до дитячого здоров’я? Я величезні гроші віддаю, дістаю те, чого ніде немає, а тобі ліньки простежити, щоб випили! — кричав він, бризкаючи слиною.
Без нього порядок порушувався. Варя скаржилася на гіркоту, Стьопа давився завеликими капсулами. Змучена власним нездужанням, я нерідко здавалася. І в дні відряджень, коли приймання пропускали, усім потроху легшало. Повертався Максим, повертав свій «режим» — хвороба навалювалася з подвоєною силою.
Я обірвала ці думки: маячня, мабуть, від хворої голови.
Телефонний дзвінок боляче різонув по вухах.
— Оксаночко, привіт! Ну як ти, жива? — Любин голос був наче ковток свіжого повітря.
— Усе з тим самим головним болем. Нічого нового.
— Знайшла тобі хорошого невролога. Бере дорого, прийом платний, зате дива творить. Сходи обов’язково, Оксано. Ти ж як привид виглядаєш, уже не до жартів.
— Макс вважає, що це психосоматика. Каже, сама себе накручую.
— Та твій Макс… — Вона не договорила. — Знову поїхав?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.