Жодна із санітарок не наважилася наблизитися до старої жінки, яку привезли до приймального відділення ближче до вечора. Каталка зупинилася посеред коридору якось незграбно, трохи навскіс, ніби її кинули на півдорозі й тепер ніхто не знав, що з нею робити. Над головою тремтіла лампа: то спалахувала білястим холодним світлом, то на мить пригасала, і від цього все довкола здавалося ще втомленішим — стіни, витерта кахляна підлога, обличчя людей, звичних до чужого болю.
Стара лежала нерухомо. Темне, посічене зморшками обличчя, сиве волосся, збите в брудні пасма, кілька шарів старого одягу, просякнутого вуличним пилом і чимось застарілим, важким. Від неї тягнуло таким запахом, що молода сестра за стійкою мимоволі прикрила ніс рукавом і тут-таки знітилася, ніби її спіймали на непристойному вчинку.
— Ніно Павлівно, — втомлено мовив черговий лікар, уже розуміючи, що розмова буде неприємною. — Треба бодай привести її до ладу. Без цього огляд нормально не провести.
Санітарка відступила на крок. Потім іще на один. Руки сховала за спину, ніби лікар міг схопити її за зап’ястки й силоміць підвести до каталки.
— Ні. Хоч догану пишіть, хоч додому відправляйте — не стану. Я тут тридцять років працюю, всякого надивилася. Але це вже занадто.
— Це пацієнтка.
— Пацієнтка? — Ніна Павлівна смикнула плечем. — Та вона, може, під парканом жила. На ній що завгодно може бути: комахи, зараза, невідомо яка хвороба. Я потім додому до дітей і внуків прийду? Не підійду.
Із-за повороту, де починався службовий коридор, визирали дві її напарниці. Вони перешіптувалися, але в тиші відділення кожне слово все одно долітало до інших.
— І правильно робить, — пробурмотіла одна. — За що їй таке? Вона все одно, схоже, до ранку не дотягне.
— А ще хтозна, що за людина, — додала друга, забобонно перехрестивши повітря біля грудей. — Бувають такі, що одним поглядом біду накликають.
Стара ледь ворухнула губами. Звуку майже не було, тільки сухий хрип, схожий на шелест зім’ятого паперу. Очі її лишалися заплющеними.
Черговий лікар глянув на сестру. Та дивилася на санітарку. Санітарка вперто розглядала підлогу. Каталка стояла посеред проходу, лампа нервово блимала, десь у глибині відділення дзенькнув металевий лоток, і цей звук прокотився коридором довгим порожнім відлунням.
— Що тут відбувається?
