Життя без прикрасМене наче громом ударило. Капсули, хвороба, цей запах, заборона брати пульт — усе згадалося разом.
— Так, — прошепотіла я. — Увесь час.
— Тоді забирайте дітей, документи й гроші, — сказав він уже неголосно, але твердо. — Решту залиште, одяг міг просочитися. Із квартири треба йти негайно. Викличу поліцію, рятувальників.
— Навіщо поліцію?
— На вас скоїли замах. У ємності отрута. Вас потроху, методично труїли.
Мій світ хитнувся й розвалився. Рідні стіни обернулися пащею чудовиська.
Наступні пів години залишилися в пам’яті уривками. Я бігала кімнатами, хапала паспорти, банківські картки, дитячі свідоцтва про народження. Витягла з кухні дітей.
— Мамо, гуляти йдемо? — здивувався Стьопа.
— У подорож, малюче. Взувайся швидше!
Леонід провів нас униз і майже виштовхнув у таксі. Сам залишився біля під’їзду чекати на служби.
— До подруги їдьте. Чоловікові в жодному разі не телефонуйте.
У Люби я замкнулася у ванній, пустила воду, щоб діти не чули, і завила. Тільки тут змогла виплакатися. Хвиля за хвилею до мене доходило: батько моїх дітей, людина, що ділила зі мною ліжко, перетворив наш дім на газову камеру.
Увечері зі мною зв’язалася слідча Валерія Денисівна. Говорила сухо, по-діловому, лише наприкінці голос ледь здригнувся.
— Оксано Романівно, пристрій вилучено. Попередній аналіз виявив пари ртуті, сполуки талію. Це промислова отрута. Госпіталізувати потрібно всіх трьох, терміново. Швидку до вашої подруги вже направили.
Лікарняна ніч стала пеклом: аналізи, крапельниці, перелякані дитячі обличчя. Варю рвало; Стьопа плакав, не міг зрозуміти, навіщо його колють голками.
Під ранок мене покликав у коридор токсиколог — сивий, зі стомленими очима.
— У сорочці народилися, мамочко. За такої концентрації отруєння накопичується. Ще два-три місяці такого отруєння призвели б до незворотної відмови нирок і печінки. Дітям загрожував набряк мозку. Ви буквально останньої миті встигли. Детоксикацію почали, прогноз добрий. Але лікуватися доведеться довго.
Наступного дня Валерія Денисівна з’явилася в палаті похмуріша за хмару.
— Отримали доступ до листування вашого чоловіка. У те відрядження він не поїхав. Перебуває в столиці, у коханки, Юлії Бойко. У них інша сім’я, доньці чотири роки.
Вона розклала переді мною фотографії. Засмаглий усміхнений Максим тримав дівчинку, разюче схожу на нього. Поруч із ним стояла молода білявка.
— Найстрашніше далі. Прочитайте, — продовжила слідча.
На роздруківці значився контакт «Мама». Антоніна Яківна.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.