Життя без прикрас
— Ключі від верхнього замка давай, кому кажу. У мене розсада помідорів на підвіконні пересохне, поки ти по своїх казенних курортах роз’їжджаєш.
Голос Тамари Леонідівни гримів так, що кришталеві підвіски на старій люстрі в коридорі тривожно дзенькнули. Свекруха стояла в передпокої, нависаючи над валізою Ксенії, наче баштовий кран над будмайданчиком. Її руки впиралися в могутні боки, а погляд обіцяв масштабні руйнування. Ксенія мовчки застебнула блискавку на дорожній сумці. Триденна поїздка до сусідньої області у справах філії не віщувала жодних проблем, аж поки на порозі не намалювалася чоловікова мати.
Квартира, що сяяла ідеальною чистотою, належала виключно Ксенії. Чудова двокімнатна квартира в цегляному будинку дісталася їй від бабусі задовго до того, як у її житті з’явився Микола зі своєю неосяжною мамою. Та Тамара Леонідівна вперто сповідувала власну житлову філософію: усе, куди ступає нога її сина, автоматично стає родовим маєтком.
— Жодних ключів, Тамаро Леонідівно. — Ксенія спокійно випросталася, засуваючи валізу за спину. — Мої квіти чудово обійдуться автоматичним поливом. Я все налаштувала. А ваші помідори тут узагалі стояти не повинні. Ми це обговорювали.
— Обговорювали вони, — пирхнула свекруха, переступаючи з ноги на ногу на порозі. — Миколо, іди сюди негайно. Скажи своїй жіночці, щоб матір шанувала. А дарма я, чи що, торф’яні горщики перла через усе місто?
Микола з’явився з кухні у звичному вигляді: з недоїденим бутербродом у руці й виразом найглибшої скорботи на обличчі. Він узагалі не любив конфліктів, воліючи маскуватися під меблі щоразу, коли його мама й дружина опинялися в одному просторі.
— Ксеніє, ну дай ти їй ключ, тобі шкода, чи що? — прожувавши ковбасу, протягнув чоловік. — Нехай поливає, у мами легка рука.
— У мами рука настільки легка, що після її останнього візиту в мене зник набір дорогих кремів і чавунна сковорода. — Ксенія подивилася на чоловіка довгим, немиготливим поглядом. — І не треба мені розповідати казки про те, що сковорідка сама випала в сміттєпровід.
— Я її на дачу забрала, — анітрохи не зніяковіла Тамара Леонідівна. — Тобі навіщо чавун? Ти готувати все одно не вмієш, тільки дієт своїх дотримуєшся. А Миколці нормальна смажена картопля потрібна, а не твоє зелене листя. Гаразд, скупися. Подивимося, як ти потім заспіваєш, коли я синові очі розплющу.
Свекруха розвернулася й пішла до виходу, грюкаючи підборами. На порозі вона озирнулася й видала загадкову фразу:
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.