Наречений дав гроші ворожці перед весіллям, але після її шепоту вирішив перевірити наречену до реєстрації

Різким рухом руки бабуся зупинила обох. На онука вона поглянула з осудом, проте наступне запитання поставила Марині:

— А номер ти в кого отримала?

— У Юлії.

— І вона так легко дала тобі телефон свого хлопця? Напевно, вона тебе добре знала.

Марина лукаво підморгнула їй.

— Треба знати, як це робиться. Я їй стільки всього наплела, що вона нічого й не запідозрила. Дурепа, думала, Дмитрик заради мене її не покине. У неї із зором, видно, погано. Ви б на неї подивилися! Звісно, він мене обрав. Я ж найкрасивіша.

Вона поглянула на нареченого, чекаючи підтвердження.

— Правда ж, коханий?

— Звісно, — зніяковіло відгукнувся Дмитро.

Маринка переможно всміхнулася.

— Ще б пак. Як же тобі зі мною пощастило!

— Отже, ти від самого початку збиралася відбити в подруги хлопця? — уточнила Раїса Григорівна.

— Вона мені не подруга. Принаймні не близька.

— Чим же наш Дмитро так тебе привабив, що ти вирішила вдатися до обману?

— Та всім! Симпатичний, стежить за собою. Одразу видно, гроші є. Машина дорога, хороша. Ще якийсь бізнес вигадав. Це цікаво.

— Цікаво? Тоді скажи, що думаєш про його авторський тур Європою?

— Нормальний тур.

Коротка пауза виявилася незручною для всіх. Першим не витримав Дмитро.

— Марино, у мене поки що тільки…

— Та яка різниця, — вона знизала плечима. — Головне, на цьому можна заробити.

Раїса Григорівна по черзі поглянула на рідних.

— Здається, тепер ми розібралися. Усі?

— Тепер уже нічого незрозумілого не лишилося, — першим відповів Петро Григорович.

— Геть нічого, — погодилася Оксана Леонідівна.

Олена злякано поглянула на старшого брата.

— Я теж зрозуміла. Але… вибачте, а весілля?

— Що весілля? — перепитав Дмитро. — Буде, звісно. Чого ти взагалі про це питаєш?

Ігор, який досі сидів тихіше за інших, раптом різко підвівся.

— Якщо Дмитро не зовсім дурень, то не буде.

Він промовив це швидко й вийшов. За столом запала гнітюча тиша.

— Що за манери… — пролунало йому вслід. — Марино, ти на нього не ображайся.

Марина задерла підборіддя.

Батько Дмитра похитав головою.

— Як і ми, Марино. Як і ми.

Обговорювати знайомство рідні почали одразу після того, як гостя пішла. Сперечалися гаряче, але недовго: надто швидко стало зрозуміло, що всі думають те саме. Ні батьки Дмитра, ні бабуся, ні молодші брат із сестрою не хотіли йому такої дружини. Раніше кожен із них був упевнений, що зуміє прийняти його вибір. Тепер же всі вважали: треба терміново щось робити. Тільки що саме, вони поки не знали.

Через кілька днів Дмитра запросили на обід. Самого — окремо обумовили, що Марину цього разу не чекають. Родина знову зібралася за столом, чекаючи на нього, і привід для зустрічі був куди делікатніший за попередній.

День був сонячний, доволі теплий. Промені ніби з цікавістю зазирали до їдальні, а всередині було тихо, як у штиль перед бурею. Легкої розмови ніхто не чекав.

Дмитрові умова запрошення не сподобалася. Щойно зайшовши, він почав обурюватися:

— Як можна кликати мене, а дружину не кликати? Де ваші манери?

Він зупинився у дверях, широко розплющивши очі; ніздрі роздувалися від обурення. Невдоволений погляд дістався братові й сестрі. Обоє одразу зніяковіли. Дмитро скривився, усе ж сів, але твердо оголосив:

— Обідати я з вами не збираюся. Ненадовго приїхав, тільки сказати, що мене це не влаштовує. У мене є дружина. Я порядний сім’янин і без неї нікуди ходити не буду.

— Узагалі-то дружиною вона тобі ще не стала.

Бабуся кивнула.

— Це так. Ми порадилися й вирішили поговорити з тобою. Дмитре, ти не поспішаєш?

— Ні, — огризнувся він.

Оксана Леонідівна насупилася.

— Тобі з цією дівчиною справді цікаво?

— Більш ніж.

— Невже вам вистачає тем для розмов? — запитав Петро Григорович.

— Ми годинами розмовляємо.

— Про що? — уточнила бабуся.

— Неважливо.

Олена смикнула плечем.

— Вона якась зла.

— От саме, — підтримав Ігор. — Красою цього не виправиш. Я раніше якось не думав, а тепер, здається, зрозумів: мало, щоб дівчина була красивою. Краще звичайна, зате добра.

Дмитро закричав: