Наречена запросила ворожку на весілля заради жарту, але та підійшла до свекрухи й указала на неї

За їжею Марина непомітно для себе заспокоїлася. Від цих людей не йшло загрози; їй не доводилося чекати небезпеки чи підступу, і тривога відступила. Невдовзі біля неї знову з’явилася Світлана.

— Ти не голодна? Поїла? Хочеш, познайомлю тебе з Віктором і його мамою?

Вони вийшли з-за столу, не помітивши, що слідом підвівся симпатичний молодий чоловік.

Із кожним кроком до Віктора й Галини Петрівни ноги Марини слабшали, ставали ватяними. Напруження ворожки дедалі посилювалося. Дзвіночки в її голові більше не дзвеніли — їхній звук перетворився на скрегіт.

З усіх картин залишилася одна: перед Мариною стояла бабуся й указувала пальцем на щось позаду себе. Потім її постать розтанула, мов серпанок, залишивши ясну підказку. Марина згадала давню настанову.

— Пам’ятай: ми з тобою не відьми й не чаклунки. Бувають у нашому роду жінки, яким дано більше, ніж уміння ворожити. Вони бачать крізь обличчя й постаті. А люди з лихим оком трапляються в будь-якому народі. Таку жінку ти в натовпі впізнаєш, відчуєш її злу силу. Вона опиратиметься тобі, не захоче, щоб ти відкрила іншим, яка вона насправді.

Перед Мариною була саме така жінка. Заздрість дозволяла їй шкодити людям одним поглядом услід, одним злим побажанням, сказаним у чужу спину. Їй не потрібно було звертатися до знахарок, щоб накликати на когось хворобу, нещастя чи біди. Ворожка впізнала цю небезпеку у свекрусі Світлани.

Не роздумуючи, Марина наблизилася до Галини Петрівни й виконала обряд, якого її навчила бабуся: плюнула ошатній матері Віктора під ноги.

Галина Петрівна охнула. Гостям стало ніяково від такої зухвалості. Запитань виникло безліч, але ніхто не наважувався поставити їх уголос. Свято було зіпсоване.

Марина торкнулася крижаними пальцями рукава Галини Петрівни й знепритомніла. Хвилювання довкола неї стало ще сильнішим.

— Дайте пройти, будь ласка. Я лікар, — промовив чоловік із легким акцентом.

Це був той самий гість, який підвівся слідом за жінками з-за індійського столу. Пробравшись крізь цікавих, він швидко підхопив Марину на руки.

— Де можна її оглянути? — запитав він Світлану. — Є тут окрема кімната?

— Є! Там, де вона ворожила. Кілька стільців стоять у ряд і великий стіл.

Рахул поніс Марину туди. Від неї пахло суничним милом. Чому йому спало на думку саме мило, а не просто суниці, він пояснити не міг. Згадалося, як в Індії він одного разу зайшов до батька на роботу, у тоді ще радянське посольство. Йому знадобилося до вбиральні, і там, у витончених мильницях, лежали великі рожеві бруски. Вони дивовижно пахли чимось фруктовим; згодом він дізнався, що то був суничний запах.

Після тих років було навчання в країні, що вже відокремилася від решти радянських республік: медичний інститут у столиці, потім практика там само, де він закінчив виш, тривалі стажування в Індії. Потім Рахул одружився. Три роки тому його дружина втопилася, і відтоді він присвятив себе синові. Жодна жінка за цей час не викликала в ньому стільки почуттів, скільки незнайома циганка на його руках.

Рахул усміхнувся. У медичних колах сперечалися про те, чи може людину тягнути до людей, споріднених кров’ю. Багато хто вважав такий поклик вигадкою. А він, нащадок циган по матері й бабусі, відразу відчув у Марині щось своє, близьке, рідне.

В окремій кімнаті він зачинив двері перед гостями. Власних медичних засобів при ньому не було, а в ресторанній аптечці не знайшлося ні нашатирного спирту, ні іншого засобу, який міг би допомогти при непритомності. Марину морозило. Рахул накрив її пледом, який невідомо звідки взявся в ресторані.

Йому здавалося, що вона не може вибратися зі страшного сну. Швидку він вирішив поки не викликати: на його думку, здоров’ю Марини ніщо не загрожувало. Він залишиться поруч і стежитиме за її станом.

Сон Марини був яскравим, кольоровим. У парку шуміло свіже весняне листя. На лавочці жваво розмовляли дві симпатичні дівчини.

— Галю, я тобі як найкращій подрузі таємницю розповім. Учора Сергійко сказав, що кохає мене. Ми хочемо одружитися після другого курсу. Йому так хочеться, щоб я якнайшвидше сина народила! Він же з великої дружної родини, братів і сестер своїх обожнює.