Життя без прикрасАле інженер, який досі вірив у точність розрахунків і непорушність законів, не погоджувався. Гроші залишалися чужими. Якщо взяти їх, чим він відрізнятиметься від Руслана? Він переступить ту саму межу, за якою вже не втримати ні честі, ні гідності. Компанію втрачено, майно відібрано, та сам він поки залишався собою. Забравши гаманець, він позбудеться й цього — останнього, що ще належало йому.
Сонце вже опускалося, розливаючи багрянець сірим небом, коли суперечка скінчилася. Костянтин вирішив повернути гаманець. Чи правильним було рішення, він не знав; учинити інакше однаково не міг.
Він підвівся, обтрусив штани, поправив на плечі єдину сумку. У ній лежали книжка та зміна білизни. Адреса на візитівці вказувала на скляний хмарочос — у самісіньке серце імперії, що виросла на уламках його життя. Візитівку Костянтин сховав у кишеню куртки й пішов туди, з кожним кроком відчуваючи глухий біль і дивну, майже нестерпну правоту.
Безшумно розсунулися скляні двері бізнес-центру «Меридіан Хол». За ними починався наче інший вимір: полірований мармур, м’яке приглушене світло, ледь відчутний запах дорогих парфумів. Кремезний охоронець у бездоганному костюмі оглянув прибульця. Потерта куртка, стоптані черевики, щетина за три дні — усе удостоїлося одного гидливого погляду.
— Ви до кого? — запитав він голосом, холодним, як сталь.
— До Руслана Довганя. Мені потрібно з ним побачитися, — відповів Костянтин, намагаючись говорити рівно, без страху й запобігання.
— На вас чекають?
— Зустрічі ми не призначали. Але я дещо йому приніс. Справа важлива.
З-за пазухи з’явився гаманець. Дорога річ у руках обірванця змусила охоронця насупитися. Кілька секунд він вагався, потім натиснув кнопку селектора. Коротко поговоривши стиха, вказав у бік ліфтів.
— Підіймайтеся на 42-й поверх. Там зустрінуть.
Дерево й дзеркала оточили Костянтина в кабіні. Ліфт злітав із космічною швидкістю, а зусібіч на нього дивився незнайомий худий чоловік: запалі щоки, згаслі очі. Упізнавати себе в ньому було нестерпно. Костянтин відвів погляд від цього дзеркального свідчення власного падіння.
На 42-му поверсі на нього чекала секретарка, дівчина, схожа на порцелянову статуетку. Вона провела відвідувача до приймальні, попросила почекати й зникла за важкими дверима з темного дерева. Костянтин сів у м’яке шкіряне крісло.
За панорамним склом місто лежало немов гігантська плата з мікросхемами. Десь унизу, серед цих сірих будинків, колись минало його щасливе життя. А тут, із потертою сумкою й у старому одязі, Костянтин почувався прибульцем, який помилково забрів на чуже свято життя.
Двері розчахнулися, і в отворі з’явився Руслан. Два роки майже нічого в ньому не змінили: дорогий костюм, упевнена постава, усмішка з колишнім хижим оскалом. Новими були тільки очі. У них застигла сита холодна втома — наче все бажане вже дісталося йому, а бажати далі було нічого.
— Костю? — Здивування прозвучало непідробно, та відразу поступилося глузуванню. — Оце так зустріч. Старого друга провідати прийшов? Ну й вигляд у тебе… До чого ж ти дійшов.
— Я повернув тобі гаманець, — сказав Костянтин, підводячись із крісла й простягаючи знахідку. — Ти загубив його біля старого «Переливу».
Руслан узяв гаманець, недбало розкрив, перевірив картки.
— Нічого не зникло. Дивовижна чесність, не очікував, — усміхнувся він. — Мені здавалося, ти відразу по магазинах помчиш. Утім… Куди тобі в такому вигляді?
— Мені від тебе нічого не треба, — твердо промовив Костянтин.
— Невже? — Руслан обійшов його, немов прицінюючись до дивовижного звіра. — Та тобі, як на мене, усе потрібно. Ночуєш де, Костю? Вокзал іще влаштовує чи вже теплотрасу обживаєш?
Слова били, наче батогом. Костянтин стиснув кулаки й промовчав. Він розумів, куди йде, коли вирішував повернути знахідку. Нагоди принизити його Руслан не проґавив би.
— Ну гаразд. Чесність треба винагородити. — Руслан підійшов до столу, висунув шухляду й почав у ній порпатися. — Тільки грошей не чекай: іще проп’єш або посієш. Є кращий варіант.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.