Життя без прикрас— Які ще заощадження? Про що ти? Від батька нічого не залишилося, ні копійки. Похорон усе з’їв. Ти хоч уявляєш, скільки коштує труна? А пам’ятник? За поминальним столом сорок людей сиділи! Мені після нього ще борги виплачувати. Працювати йди, досить у мене на шиї вмощуватися.
Я їй повірила. Тоді я взагалі вірила всьому. Влаштувалася офіціанткою до придорожнього кафе й щодня бачила там далекобійників. Вони їли борщ, курили на ґанку, розповідали байки. Знайомий запах тютюну й солярки був таким самим, як від тата. Одного разу я зрозуміла, що хочу сама вести фуру: сидіти в кабіні, їхати трасою, туди, де бував він.
Коли мама дізналася про моє навчання на категорію Е, її крик почули сусіди — застукали по батареї.
— Ти зовсім здуріла? Дівка буде фуру водити! У мужики подалася? Мене перед усім містом осоромити хочеш? І що я подругам скажу: дочка шоферюга, у мазутного татуся?
— А ти правду скажи, мамо.
— Правду? — Вона зареготала. — Скажу: нормальна дочка в мене одна, Оленка. А друга — непорозуміння. Уся в батька, така сама невдаха. І тобі на трасі здохнути, як йому. Ще згадаєш мене!
Я грюкнула дверима й пішла. До темряви просиділа біля під’їзду на лавочці, без сліз. Усередині була холодна порожнеча, як у кабіні взимку, коли скінчилася солярка.
Посвідчення водія я отримала в дев’ятнадцять. У двадцять мені довірили першу фуру — стару вантажівку транспортної компанії, куди влаштуватися вдалося насилу. Здоровенний бородатий начальник гаража Тесля глянув на мене й хмикнув.
— Кравець? Ти Леоніду Григоровичу дочкою доводишся?
— Так, його дочка.
Він надовго замовк.
— Кращого за Леоніда водія я не зустрічав. На спуску в мене якось гальма відмовили, біля одного міста. Він мене тоді витягнув, життя врятував. Гаразд, приймаю. Тільки врахуй, дівко: вистачить однієї скарги чи однієї аварії — звільню. Мені тут не до сентиментів.
Ні скарг на мене вислуховувати, ні мої аварії розбирати йому не довелося. За рік я ввійшла до числа найкращих водіїв гаража. Через три роки Тесля дав мені нову Scania й почав відправляти в найдальші рейси.
На стоянках спочатку реготали.
— Красуне, не туди сіла! Це фура, не маршрутка!
Потім сміх стих. Мужики стали подавати мені руку при зустрічі, а на дорозі викликати по рації.
— Ірино Леонідівно, далеко ти? Тут біля міста інспектори засіли, обережніше.
У далеких перевезеннях можна добре заробляти, якщо гарувати. Я гарувала: три тижні дороги, три дні перепочити — і знову виїзд. Ні відпустки, ні свят, ні вихідних. Заробляла більше за мамин річний дохід. Мама дізналася; звідки — не знаю. Може, Олена щось підгледіла.
Дзвінків побільшало. І голос у слухавці раптом став ласкавим.
— Іриночко, донечко, як дорога? Не виснажилася? Їси хоч нормально? На трасах же сама гидота. У мене тут неприємність: котел газовий зламався. Майстер сказав, новий ставити треба, вісімдесят тисяч. Допоможеш? Я сама, пенсія ж крихітна.
На котел я дала. Слідом знадобилося сто дев’яносто тисяч на зуби, на дачний дах — двісті. Потім купувалися холодильник і пральна машина, оплачувалися санаторій, ювілей подруги. Знадобилася нова шуба: попередня, за маминими словами, облізла.
Олена тим часом вступила на дизайнерку, на платне відділення інституту. На безплатне не пройшла.
— Ірино, ну рідна ж сестра, молодша, — переконувала мама. — Їй учитися необхідно, це не ти. Ти й без інституту у своїй фурі проживеш, а Оленці треба в люди виходити. За семестр сто двадцять тисяч. Невже тобі важко?
Я оплатила дванадцять семестрів. Олена двічі брала академічну відпустку — втомлювалася вчитися.
Я чимало думала, що змушувало мене платити далі. Мабуть, татове переконання, що сім’я — святе, хоч би що трапилося. А ще надія: перекажу гроші, і вже тепер мама скаже, що я хороша дочка, найкраща. Як казав тато. Цих слів за п’ятнадцять років я від неї не дочекалася.
Зате для подруг у мами була інша історія: я працювала в столичному офісі, менеджеркою з логістики. При людях назвати мене шоферюгою їй було соромно. Наодинці вона називала мене тільки так.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.