Життя без прикрас— Моя красуня, моя принцеса. Копія мене!
Мені діставалося інше означення: дівчисько-бешкетниця, батькова порода, мазутна. Поки Олені вибирали сукні, мені купували базарні джинси. Їй — чобітки на підборах, мені — кросівки побільші, на виріст. У сестри з’являлися Барбі, а мені ляльок не належало мати.
— Тобі навіщо? Тобі ж нічого цього не треба, ти з батьком по гаражах вештаєшся.
Тато бачив різницю й намагався її згладити. З рейсів він привозив для мене книжки, маленькі вантажівки, магніти з різних міст. Магніти я зберігаю досі. А з далекого портового міста якось приїхала справжня тільняшка з морського ринку. Я не розлучалася з нею, поки тканина не зносилася до лахміття.
Але найяскравіше пам’ятаю іншу поїздку. Мені було одинадцять; ми везли вантаж у далеке місто й зупинилися ночувати біля великого озера. Тато розпалив на березі багаття. Перед нами лежала величезна чорна вода, а над нею було стільки зірок, скільки мені ще не доводилося бачити.
Він тримав над вогнем хліб на паличці. Я нарешті наважилася спитати те, що давно не давало спокою.
— Чому, тату, мама мене не любить?
Відповіді довго не було. Тато ворушив жар.
— Любить вона тебе, Іринко. Тільки з любов’ю поводитися не вміє, ніхто її не навчив. Буває, людині змалечку тепла не дісталося, а потім вона все життя не розуміє, куди це тепло дівати. З нашою мамою так і вийшло. Ти краще пожалій її, ніж ображатися.
— Гаразд, — погодилася я, хоча пояснення так і не зрозуміла.
Після цього татів погляд став серйозним і зупинився на мені.
— Ще дещо. Якщо одного разу я з рейсу не приїду, ти маму з Оленкою не залишай. Подбай про них: без нас вони не впораються. Обіцяєш?
— Обіцяю. Тільки ти все одно приїдеш. Ти ж завжди приїжджаєш.
Він засміявся, скуйовдив мені волосся.
— Приїду, звісно. Хіба я від вас кудись подінуся?
Через шість років тато не повернувся. А я сімнадцять років тримала слово, дане біля озерного багаття: дбала про маму й сестру. До того самого дня, коли вони виставили мені рахунок.
— Немає в мене нікого сильнішого за тебе, Іринко, — казав тато. — Сильніша за будь-кого. Тільки пам’ятай: зламати себе не дозволяй нікому. Навіть мамці.
Він загинув у лютому, коли мені було сімнадцять. На трасі біля міста була ожеледиця. Водій зустрічного легковика заснув, і машина опинилася на татовій смузі. Можна було не звертати: під його сорокатонною фурою від легкової машини разом із людиною нічого б не залишилося.
Тато рятував чуже життя. Він звернув у кювет, вантажівка перекинулася. Той водій залишився живий, а батько загинув.
На похороні мама ридала напоказ, голосила й кидалася на труну. Після поминок гості розійшлися, ми залишилися на кухні. Мама провела рукою по вже сухих очах.
— Нарешті скінчилися мої муки з цим мазутним. Добре ще страховку виплатять.
Минув тиждень після похорону — і вона продала перекупникам другу татову фуру за дев’ятсот тисяч. Той самий синій Volvo, у якому минуло моє дитинство. До останнього року тато працював на ньому, а тепер машина стояла біля гаража й чекала, поки її переберуть. Він хотів відремонтувати її й знову пустити в роботу.
Того дня я повернулася зі школи до порожнього гаража. Volvo зник. Я стояла й не могла вдихнути.
— Мамо, татова машина куди поділася?
— Продала я її. Що мені, молитися на іржаву залізяку? Досить за батьком шмарклі розпускати, живим далі жити.
Із цих дев’ятисот тисяч Олені дісталася норкова шуба до випускного. Сестрі було дванадцять, до випускного — ще п’ять років.
— Підросте, вдягне. Зате поглянь, яка шуба!
Решта пішла на ремонт кухні й поїздку до Туреччини. Мама вирушила з подругами «відпочити від горя». Для мене не знайшлося нічого. Через чотири місяці був мій власний випускний; на сукню я заробляла сама, роздаючи листівки біля метро.
Після школи мені хотілося вивчати логістику в інституті. Тато казав, що з моєю головою можна стати великою начальницею й керувати цілим автопарком. На навчання він відкладав, і я про це знала: він сам мені казав.
— На інститут відкладено, Іринко. Про це не хвилюйся.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.