Максим оселився разом із матір’ю. Перший час він щодня надсилав Олесі довгі повідомлення. Писав, що все зрозумів, визнав свої помилки й згоден повернутися на будь-яких умовах. Потім почав чекати на неї біля ательє, тримаючи в руках кілька пониклих гвоздик. Олеся не відповідала, але номер не блокувала: спостерігати за швидкою зміною його поглядів було майже повчально.
Ще недавно домашні банки ображали його почуття прекрасного, а тепер у листах він називав варення символом тепла. Їжа з коробок, як з’ясувалося, була цілком їстівною, а його колишнє інвестиційне мислення — хибним. Щоправда, за всіма зізнаннями надто виразно чулося бажання знову потрапити до зручної квартири.
Увечері Олеся іноді міркувала, чи подавати на розлучення негайно, чи трохи зачекати, поки Максим жив у матері й самостійно знайомився з тією реальністю, якої так довго уникав. Поспіху вона не відчувала. Рішення вже визріло, залишалося лише вибрати зручний момент для повернення дівочого прізвища…
