На передову молодий чоловік попросився сам. У рапорті він пояснив, що хоче опинитися там, де точаться важкі бої, і певен, що чинить правильно. Йому хотілося перевірити свою витримку, стати корисним і виконати свій обов’язок. Тоді він іще не уявляв, яким випробуванням обернеться для нього одна з майбутніх ночей.
Підрозділ, до якого потрапив доброволець, закріпився неподалік від лінії бойового зіткнення. Військові утримували височину біля кількох зруйнованих селищ. Унизу тяглися степові стежки, неглибокі яри й вузькі смуги дерев. Розвідка припускала, що противник може використати цю місцевість для перекидання підкріплення до основних сил. Позиція мала велике значення, тож залишати її або послаблювати спостереження було не можна.
Служба там виснажувала навіть людей, які вже встигли звикнути до злигоднів. У найспекотніші дні земля розжарювалася під сонцем, а повітря прогрівалося до тридцяти п’яти градусів. У холодні періоди після заходу сонця температура могла опускатися до п’яти градусів нижче нуля. Через різкі зміни погоди одяг то просочувався потом, то не рятував від пронизливого холоду. Повноцінно відпочити при цьому мало кому вдавалося.
Над околицями висіла суміш пилу й диму від далеких пожеж. Вона осідала на обличчі, забивалася під комір; від неї дерло в горлі й ставало важко дихати. Траншеї та укриття облаштовували нашвидкуруч, використовуючи все, що було під рукою. Усередині було тісно, сиро й брудно, а прості побутові дії вимагали часу та сил. Однак до цих незручностей люди пристосовувалися.
Набагато важче переносилася невідомість. Кожен розумів, що черговий обстріл, випадковий уламок або раптова атака можуть обірвати життя за кілька секунд. Бійці тривожилися не лише за себе, а й за тих, хто щодня був поруч. Постійне очікування небезпеки позбавляло сну, притуплювало увагу й виснажувало сильніше за будь-яку фізичну працю. Дехто не витримував такого тиску, хоч і намагався не показувати оточенню, наскільки йому важко…
