Молодий солдат теж майже перестав нормально спати. Лежачи в укритті, він подовгу дивився в темряву, прислухався до кожного шереху й однак підводився розбитим. Згодом він знайшов своїй безсонні просте застосування: охоче погоджувався підміняти товаришів у нічному дозорі. Провести кілька годин на посту йому було легше, ніж марно намагатися заснути, а побратими діставали змогу трохи відпочити.
За час спільної служби він устиг запам’ятати голоси, жарти й звички всіх людей, які ділили з ним тісні укриття. Вони разом переживали небезпеку, ділили воду й допомагали одне одному давати раду втомі. Тому кожна підміна була для нього не лише способом зайняти безсонну ніч, а й невеликою допомогою тим, кого він уже вважав особливо близькими товаришами.
Такий вибір не робив його безстрашним. Перед кожним чергуванням чоловік відчував те саме напруження, що й решта, перевіряв спорядження й перебирав у думках можливі небезпеки. На посту він міг зайняти себе конкретним завданням: дивитися, слухати й вчасно попередити своїх. В укритті ж залишалося тільки чекати, не знаючи, що станеться далі. Поступово нічні зміни стали для нього звичним випробуванням, у якому втома відступала перед потребою зберігати пильність. Саме тому побратими знали, що до нього можна звернутися з проханням про підміну, і не здивувалися, коли згодом він знову добровільно заступив на чуже місце.
Під час чергувань він уважно оглядав підступи, відзначав будь-які підозрілі звуки й намагався не втрачати зосередженості. Але в періоди затишшя ніч розтягувалася майже безкінечно. Тоді чоловік спостерігав за небом, розрізняв обриси пагорбів і придивлявся до дрібних мешканців степу. Серед сухої трави й каміння траплялися каракурти, фаланги, скорпіони та змії. Така живність могла бути небезпечною, однак за місяці служби він навчився ставитися до неї без паніки…
