Одного разу в траншеї, де йому часто доводилося стояти в дозорі, боєць виявив кілька молодих особин звичайної гадюки. Вони ховалися в щілинах між камінням і вибиралися назовні, коли довкола ставало тихо. Укус дорослої змії міг спричинити тяжке отруєння й потребував термінової медичної допомоги, а швидко доправити потерпілого до лікарів у тих умовах було непросто. Тому солдат не наближався до змій і стежив, куди ставить ноги.
Підрозділ довго утримував ту саму ділянку, і чоловік знову й знову повертався на знайомий пост. Поступово маленькі змії стали для нього частиною оточення, такою самою звичною, як осипані стінки траншеї чи рипіння дощок під ногами. Від нудьги він почав залишати неподалік від їхнього сховку невеликі шматочки, що лишалися від пайка. Сам боєць пояснював це товаришам просто: казав, що підгодовує змій.
Спершу рептилії реагували на людину однаково. За будь-якого руху вартового вони напружувалися, підводили голови й вигиналися, готуючись захищатися. Солдат не намагався торкатися до них і не підходив ближче, розуміючи, чим може скінчитися така безпечність. Через деякий час гадюки перестали ховатися з його появою. Вони, як і раніше, не підпускали його близько, але вже спокійно лишалися біля каміння, поки він займав своє місце.
Побратими дивувалися такому дивному захопленню. Зазвичай небезпечних тварин біля позицій знищували, щоб уночі ніхто не постраждав від укусу. Остаточне рішення залишили за командиром, який відповідав за безпеку всіх людей…
