Життя без прикрас
Поки грівся чайник, Лариса тричі зазирнула у вазочку: печиво було на місці.
— Тут житимеш ти. Поки що порожнувато, але ми з тобою потім вирішимо, як усе облаштувати. Вип’ємо чаю?
Відповіді не було. Хлопчик затримався в коридорі: розглядав вішалку, темну шафу з дзеркалом, ключі й старий гребінець на полиці. Ні до чого не торкався, лише схиляв голову до плеча. Потім підійшов до фотографій, що висіли над столом біля кухні. На одній Лариса із сином стояла на дачному ґанку, на іншій була сфотографована на роботі, у халаті. Андрій тримав вудку.
— Мамо, а дядько Андрійко досі з тобою живе?
Лариса поставила чашку повз блюдце.
— Ромо… — Вона обережно добирала слова. — Звідки ти знаєш Андрія?
Хлопчик позадкував від фотографій.
— Та це ж він мене тоді…
Долоня затулила рот. Він замовк, наче сам не сподівався почути від себе ці слова.
Три роки тому на ґанку дідової хати семирічний Олексійко викладав камінці — від великого до маленького.
— Сім’я, — пояснював він матері. — Цей — тато, цей — мама. А маленький — я. Дивись, у нього дірочка замість ока. Він усе бачить.
— Курячий бог, — сказала Лариса, сідаючи біля нього. — Бабусі так називали такі камінці. Вірили, що вони щастя приносять.
— Тоді забирай собі.
Він поклав їй у руку сірий камінець із рівним отвором.
— Під подушку його поклади. Буде сон кам’яний, міцний.
Для своїх знахідок Олексійко пристосував банку з-під кави. Корабликами вкривав усе, на чому вдавалося малювати, а діставшись до містків, міг пів години пролежати животом на прогрітих дошках і стежити за водомірками, що розкреслювали воду.
Будинок і простора ділянка біля річки раніше належали Ларисиному дідові, агроному. Правнука він устиг потримати на руках, а одного разу пообіцяв йому все це господарство з єдиною умовою:
— Тобі дістанеться, хлопче. Сосни тільки не вирубуй.
Олексійкові було чотири, коли діда не стало. Згодом, читаючи заповіт, Лариса здивувалася: спадкоємцем виявився правнук, а не вона. Біля розпорядження про будинок і землю дід дописав: «На виріст».
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.