Одного з таких вечорів вона сиділа на кухні з гарячим чаєм. На підвіконні рівним рядком стояли мамині банки зі смородиновим варенням. Барс умостився біля них, поклав важку голову на кришку крайньої банки й тихо замуркотів. За склом мерехтіли вікна кафе й ресторанів, де люди без гучних титулів просто вечеряли на чесно зароблені гроші.
Олеся зробила ковток і всміхнулася. Розлучення неодмінно буде — того дня, коли вона вирішить зайнятися документами й повернути своє дівоче прізвище. А доти нехай колишній домашній володар поживе у світі, де житло й їжу доводиться оплачувати самому, а за власні помилки — відповідати. Можливо, саме таке вкладення в майбутнє вперше принесе йому справжню користь.
Одне Олеся знала вже цілком напевно: у її домі більше ніхто не мірятиме людську гідність доходами, посадами чи вигаданою належністю до вищого кола. Тут не залишиться місця ні хамству, ні вимогам заплатити за чужу присутність. Правила в цій квартирі відтепер установлювала вона. І, якщо судити з задоволеного муркотіння біля вікна, Барс був із ними цілком згоден.
