Життя без прикрасТого дня Іра так і не дочекалася чоловіка, хоча їй хотілося поділитися з ним радістю, розповісти про знайомство дідуся з онуками. А наступного ранку Максим утік на роботу ледь світ. Вона зітхала: вони майже перестали бачитися, дедалі більше віддалялися одне від одного. Сумно було жити в сім’ї, де навіть своїми печалями й радощами ні з ким поділитися.
Минув тиждень. Попереду були вихідні, Іра із синами збиралася до Миколи Васильовича, коли він зателефонував сам. Говорив майже криком:
— Іро, за що ви зі мною так? Навіщо зганьбили? Чим я заслужив вашу помсту? Довірився вам, усе розповів, а ви скористалися цим, щоб учинити таку підлість!
— Зачекайте! Поясніть спочатку, що сталося, — відповіла розгублена Іра. — Ви звинувачуєте мене, а я навіть не розумію в чому. Про що ви говорите?
Микола Васильович переводив подих, наче щойно пробіг марафон. Продовжив він уже тихіше:
— Місцеву газету купіть. Або в інтернеті випуск знайдіть — одразу зрозумієте. Я нікому, крім вас, цього не розповідав. Хто ще міг так зіпсувати мені життя?
Він від’єднався. Іра відкрила новини на телефоні й завмерла: брудна стаття перемивала кісточки Миколі Васильовичу. Його змальовували безсердечною, поганою людиною, яка не виховала дочку й відмовилася від онуків.
Іра обурювалася. Відверта розмова відбувалася без свідків, у квартирі були тільки вони вдвох. Сама не знаючи, що сподівається знайти, вона кинулася до чоловікового кабінету й почала гарячково висувати шухляди. В одній із них знайшлися камери.
Вона жбурнула їх на підлогу. То ось як усе вийшло! Схоже, Максим стежив за нею, побачив запис і пустив його в діло. Іра не могла отямитися: з яким чудовиськом вона жила! А ж сама розповідала йому про радість дітей, кликала поїхати з ними в гості. Він же за її спиною готував цю підлість.
Треба було негайно порозумітися з Миколою Васильовичем, застерегти його щодо Максима. Ірі здавалося, що чоловік не випадково все це затіяв, що в нього є ще якийсь задум. Але розповісти про це вона не встигла. На дзвінок відповів незнайомий чоловік:
— Микола Васильович зараз говорити не може. Я лікар швидкої допомоги. Підозрюємо інсульт, веземо пацієнта до лікарні. Перепрошую, ким ви йому доводитеся?
Іра перервала розмову. Попросила маму приїхати до хлопчиків і сама поспішила до лікарні. Там дізналася: Микола Васильович у реанімації, стан украй тяжкий. Вона плакала, звинувачувала чоловіка й себе, потім набрала Максима.
— Максе, до чого ж ти докотився! Навіщо стежив за мною? Навіщо було ганьбити начальника? Ти його вбив, розумієш? Він зараз у реанімації! Літня людина, а ти про нього такі гидоти вивалив. Я знаю, чиїх це рук справа, можеш не відпиратися.
— Припини кричати, твої істерики вже набридли, — крижаним голосом відповів Максим. — Відхрещуватися я й не збирався. Так, зробив. І що з того? Скажеш, усе було інакше? Чи я щось вигадав? Ти моя дружина, про мене маєш дбати. Його місце давно пора мені посісти. Сам обіцяв, а вчепився, як кліщ, не відірвеш. До лікарні потрапив — я тут до чого? Надто вразливий виявився. Бізнес — як війна, тут усі засоби годяться.
— Страшно з тобою, Максе, — говорила Іра крізь сльози. — Я, виходить, зовсім тебе не знала. Як нам далі жити після цього? А якщо Микола Васильович не виживе?
— А далі разом жити не будемо. Я йду, починаю інше життя. Без твоїх повчань, істерик і пацанів, які вічно горлають. Набридло. Подам на розлучення, а з ними сама розбирайся, такого майбутнього я собі не обирав. І не забувай: квартира моя, до весілля куплена. Місяць тобі даю, так уже й бути. Потім шукай, куди переїдете.
В Іри підкосилися ноги, вона почала осідати, мало не знепритомнівши. Лікар, який вийшов із реанімації, встиг її підхопити й поклав на кушетку.
— Спокійно, давайте без падінь. На мене дивіться, — стурбовано заговорив він. — Ім’я своє скажіть. Що болить? До кого ви прийшли? Я Олексій Петрович Тесля, лікар. Розкажіть, що з вами.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.