Інспекторка робила записи, і бабка на пальті поблискувала.
— Дитина здорова?
— Так. На обліку в педіатра. У середу носила, її зважували.
— А живете на які кошти?
Катя не відповіла. Жінка відірвалася від записів і заговорила інакше:
— Я не збираюся вас лякати, — сказала інспекторка. — Питати про це зобов’язана: батько подав позов, і суду знадобиться наш акт обстеження. Напишу те, що побачила. Дівчинка чиста, сита, у теплі, мати твереза. Умови скромні. — Вона зітхнула. — У батька, ви розумієте, будуть нескромні. Туди я теж поїду: будинок на базі, дитяча зі шпалерами. Для суду це теж має значення.
— Він мене бив.
— Знадобляться докази. — Інспекторка закрила теку. — У лікарні синці зафіксували?
— Так, дільничний відвіз.
— Добре, це добре. Щось іще є?
Катя похитала головою. Інспекторка кивнула, рушила до виходу, але біля дверей озирнулася.
— Моїй онучці теж чотири місяці, — сказала інспекторка. — Тримайтеся.
Після її відходу Катя сіла на розкладачку. Так і просиділа, поки донька не прокинулася з плачем. Довелося встати, взяти її й ходити кімнатою. Від буржуйки до вікна, назад до буржуйки. Катя ходила й думала.
Увечері, уклавши дівчинку, вона натягнула пуховик і вийшла телефонувати на мороз. Андрій відповів після четвертого гудка; зв’язок раз у раз з’їдав його голос.
— Ви зараз на пагорбі? Навмисне туди піднялися?
— Я щовечора о дев’ятій годині сюди приходжу. Про всяк випадок.
Вона розповіла про банк, позов і візит інспекторки. Він не перебивав. У слухавці поскрипував сніг: Андрій переступав з ноги на ногу.
— Там написано, ніби я переховувалася в стороннього чоловіка. Це ж про вас.
— Знаю. У мене теж дещо сталося.
— Що?
— Перевірка. З понеділка люди з області працюють. Надійшла скарга: лісник Шульга нібито лосів незаконно добуває, ноги для камусу відрізає, м’ясом торгує.
— Скарга анонімна, — додав Андрій. — Найімовірніше, це ваш свекор.
— Нічого, нехай перевіряють, — рівно сказав Андрій. — У мене документи в порядку. Шкури беру в мисливців із ліцензійного добування, на кожну розписка є.
Однак розписками перевірка не обмежилася. У середу вранці до будинку під’їхали дві машини: в одній Дорош, у другій двоє працівників обласної лісової охорони й ліснича Ольга Олександрівна Камінська. Їй було шістдесят три, Андрія вона знала з пелюшок, колись іще його батька приймала на роботу.
Із машини Ольга Олександрівна вибиралася важко, притримуючи поперек. На Андрія вона не глянула, і з цього він одразу зрозумів: кепські справи.
— Одягайся, Андрію. У дванадцятий квартал поїдемо.
— Що там?
— Лосицю знайшли, у тросовій петлі. Мисливці вчора ввечері натрапили, повідомили. Ноги відрубані, камус знятий. Твій же обхід.
До старого ялинника за струмком було три кілометри. Діставалися снігоходами. У низинці під ялиною лежала лосиця з витягнутою шиєю; на ній затягнулася петля зі сталевого троса. Ноги були відрубані, навколо втоптаний сніг.
Молодий перевіряльник у новій формі знімав місце на телефон, старший записував. Дорош тримався осторонь, засунувши під пахви руки у в’язаних рукавицях з оленями.
— Твої петлі? — спитав старший.
— Ні.
— Обхід твій?
— Мій.
— Востаннє коли приходив?
Андрій подумав.
— У п’ятницю, перед заметіллю.
— А потім?
— Потім тут не був. Понеділок і вівторок у Горобиновці провів, у лісництві. Ользі Олександрівні звіт здавав.
— Правда, — підтвердила вона. — Він у мене з ранку до вечора просидів і в понеділок, і у вівторок.
— Уночі ж не у вас, — зауважив молодий, далі дивлячись у телефон.
Андрій промовчав. Він дивився на сніг, за яким можна було зрозуміти, коли тут побували люди. Хуртовина закінчилася недільного ранку; відтоді не випало ні пластівця, ні сніжинки. Отже, залишені тут сліди з’явилися вже після недільного ранку. Вони лежали, мов на чистому аркуші, сніг їх не сховав. Читати такі позначки Андрій учився ще в діда Костянтина, раніше, ніж почав читати літери. Дід казав: «Людина збреше, а сніг — ні». Тепер Андрій розглядав те, що лишилося на снігу довкола лосиці.
— Дозволите оглянутися?
— Дивись, — знизав плечима перевіряльник. — Тільки слідів не затоптуй.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.