Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Андрій прихистив на лісовому посту матір із маленькою донькою, не знаючи, що ця ніч пов’язана з його минулим

Частина 11 з 18

Снігохід.

Не його.

Його старий вузький снігохід залишав грубий відбиток, наче від трактора: гусениця близько п’ятдесяти сантиметрів, великі ґрунтозачепи. Від струмка ж тяглася рівна широка смуга — близько шістдесяти сантиметрів. Дрібні косі ялинки візерунка по краях доповнювали трикутні шипи, мов зубчики, через однакові проміжки.

Таку гусеницю ставили на нові дорогі імпортні машини. Подібну Андрій зустрічав у районі лише в однієї людини. Присівши, він приклав до сліду рукавицю. Потім вийняв телефон і поклав біля відбитка, щоб було зрозуміло масштаб, після чого зробив знімок.

Звідти до лосиці йшли дві пари вузьких пластикових лиж із насічкою проти ковзання назад. У кожному відбитку однієї правої лижі, біля самого носка, повторювалася коса щербинка: ніби тріснутий носок склеїли.

— Капітане, підійдіть сюди.

Дорош підійшов, провалюючись у сніг.

— Моя машина біля сараю, можете гусениці порівняти. Тут інша пройшла, — показав Андрій. — І лижі не мої. Камус залишає гладенький, як від санчат, слід, без візерунка. Тут пластик, насічка, а біля носка пошкодження. Ось воно.

Дорош присів і довго розглядав відбитки.

— До чого ти хилиш?

— Після хуртовини сюди двоє приходили. На пластикових лижах, з імпортним снігоходом. Від струмка. А струмок куди виходить?

— До річки, — відповіла Ольга Олександрівна.

— Саме так. А за річкою база.

Старший теж підійшов подивитися.

— Це ще не доказ. Їздити міг будь-хто. Ті самі мисливці, що лосицю виявили.

— Коли вони сюди прийшли?

— Учора, о сьомій вечора.

— На чому дісталися?

Перевіряльник перегорнув блокнот.

— Сказали, з дороги пішки.

— Цілиною три кілометри? О сьомій вечора, уже в темряві? Навіщо?

Відповіді не було.

До завершення перевірки Андрія все одно відсторонили — так належало. Перед від’їздом Ольга Олександрівна взяла його за рукав.

— Вірю я тобі, Андрійку. Не ображайся. Відсторонила сама, щоб інші цього не зробили. Залишайся на лісовому посту, нікуди не ходи. Лижі свої побережи.

Він кивнув. Провівши всіх, довго стояв біля вікна. За річкою темніла смуга бору, за нею була база; надвечір там спалахували вогні.

Згадався жовтень, коли йому було десять. Він уперше без батька колов біля сараю дрова й відчув чийсь погляд. Червоне пальто жінки виднілося за струмком: вона стояла біля старої берези, на узліссі. Обличчя здалеку не розгледіти. Вона дивилася й не йшла.

Він помахав їй, але жінка не відповіла. Тут із хати вийшов батько, помітив її, коротко й страшно процідив щось крізь зуби. Швидко закрокував до узлісся. Жінка повернулася й зникла в лісі.

— Хто там був? — запитав хлопчик.

— Грибниця заблукала. До хати йди.

Тоді він повірив. Тепер біля вікна стояв Андрій, якому було без малого тридцять, і йому знову було десять. Ні, ні на секунду він тоді не повірив. Хотів повірити — інакше довелося б думати, чому вона пішла в ліс, не підійшовши до нього.

У п’ятницю ввечері, на шостий день після весілля, Даша вмостила Катю на кухні й узялася до її обгризених нігтів: нехай хоч манікюр буде як у людей. Дівчинка спала в ліжечку, Антоніна Олегівна в’язала шкарпетку біля печі. Вона й згадала про камеру.

— У Дашиної сестри в іншому місті над ліжечком правнучки штука така стоїть, — заговорила вона, ні до кого особливо не звертаючись. — Дивиться все, записує. Маринка мені на телефоні показувала: дитя вночі крутиться. Я кажу: «Як у в’язниці». А вона сміється: зате спокійно.

Катя повільно підвела голову. Даша, яка вкривала її ніготь лаком, цього не помітила.

— Дашо, зачекай.

— Що, криво?

— На базі в нас теж така над ліжечком висіла.

Катя згадала білу коробку, яку Максим привіз із міста в грудні. На ній було зображене усміхнене немовля, а всередині лежала камера: з присоском, мікрофоном і підсвічуванням для нічного знімання. Максим сам приліпив її до стіни, вибравши місце просто над дитячим ліжечком. Але з налаштуванням морочитися не став, віддав Каті. На це в нього, як завжди, терпіння вже не вистачило.

Вона завантажила застосунок, зареєструвалася на свою пошту, вигадала пароль. На пропозицію безплатно зберігати записи в хмарі сім днів натиснула згоду й забула. Сім днів. Сьогодні шостий.

Катя схопила телефон. Від тремтіння лак розмазався по трьох пальцях; Даша ахнула, але Катя не звернула уваги. Значок застосунку залишився на третьому екрані — від того вечора вона його не відкривала…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Таємниці»

Усі історії рубрики