Після натискання значок усе крутився. Нарешті з’явилася дитяча на базі: порожнє ліжечко в сірому нічному освітленні. Камеру ніхто не прибрав, вона працювала. Під зображенням тяглася стрічка архіву. Запис вмикався на рух або розмову, безперервного відео не було.
Катя потягла стрічку назад. Миготіли п’ятниця, четвер, середа; вона дісталася до суботи.
— День весілля, Дашо, — сказала Катя. — Ноутбук Льоші неси, швидше. Треба все зберегти, поки не видалилося.
До третьої ночі вони завантажували уривок за уривком: на ноутбук, флешку, Дашин телефон. Сонний Льоша теж устав і надіслав копії собі на пошту — про всяк випадок. Через повільний зв’язок на завантаження записів ішло по годині.
Катя почала переглядати збережене. На денних записах до дитячої заглядали гості з келихами, милувалися дитиною; Наталія міняла дівчинці пелюшки й тихенько наспівувала без слів. Потрапила в кадр і сама Катя — ще в білій сукні, повернута до вікна, з донькою біля грудей.
Увечері, на початку восьмої, камера зняла Геннадія й Наталію, які зайшли до кімнати. Катя вже бачила з-за дверей, як свекор розгортав пелюшку. Тепер згори, просто над ліжечком, було видно все: він узяв маленьку ніжку, довго розглядав пальці, потім підвів обличчя до дружини. Звук зберігся чітко.
— Ну що, Наталю, знову лапа Шульги?
— Геннадію, тихіше, прошу тебе. Там гості.
— А чого мені шепотітися? — говорив він спокійно, навіть весело. — Близько двадцяти трьох років я лісникового сина годував. Своїм звав, до школи водив. Терпів навіть на пляжі, коли ці лапи були перед очима. Тепер іще онуку лісника мені підсовують. Живуча ж у вас порода, Наталю.
— Це Максимкова донька. Ти ж знаєш, що його.
— Його, звісно. А сам-то він чий?
Наталія нічого не відповіла.
— Сьогодні я з ним поговорю, — продовжив Геннадій. — Усього розповідати не стану. Нехай теж помучиться, як я мучився. Скажу, що дівчисько чуже. Нехай свою аптекарку допитує, від кого вона народила. Дізнається, як мені було.
— Ти обіцяв, Геннадію. Обіцяв ніколи йому про це не казати.
— Обіцяв, поки ти пам’ятала своє місце. А ти забула. Думаєш, я не помічаю, як ти ночами біля вікна стовбичиш? Усе на той берег, на його лампу дивишся. Для того й купив базу: щоб дивилася. Щоб бачила й знала — туди тобі не можна.
Повернувши дівчинку в ліжечко, Геннадій пішов. Наталія ще постояла у дверях, потім наблизилася до дитини. Нахилилася й одним пальцем почала гладити маленьку ніжку. Гладила довго, не відриваючи руки.
Катя зупинила відтворення. Даша, яка сиділа поруч, зблідла; погляд її був звернений до Каті.
— Катю… Лісник, який тебе сховав…
— Шульга. У нього прізвище Шульга, — сказала Катя. — Я чула, дільничний його так називав.
Далі була ніч. Дивитися на неї Катя не хотіла, але все-таки змусила себе. На екрані Максим хитався біля ліжечка. Чувся її власний голос; його рука стискала її зап’ясток. Потім він підняв дівчинку за сорочечку. Катя почула крик на записі.
— Завтра відвезу її до дитячого будинку, нехай там свого батька шукає, — сказав Максим на записі.
Катя побачила себе на підлозі біля комода. У дверях з’явилася Наталія; Максим штовхнув її, вона впала й на мить зникла з кадру. Невдовзі він уже сидів на підлозі й плакав. А Наталія, стоячи навколішки, вкладала дівчинку в рожевий конверт.
— Іди туди, де за річкою світиться вогонь. Нікому тебе там не віддадуть, — сказала Наталія Каті.
За Катею зачинилися двері, але запис не закінчився. Камера зберегла ще сорок хвилин. Поруч із Максимом, який спав на підлозі, сиділа мати. Вона водила долонею по його світлому волоссю, мов маленького гладила, і щось шепотіла. Катя додала гучності — мікрофон давав змогу розібрати слова.
— Пробач мені, синочку, — шепотіла Наталія. — Я винна, що ти таким став. Я, не він. Це ж я принесла тебе сюди, у цей дім. Мовчала, думала, так буде краще. Максимку, синку, пробач.
Катя вимкнула звук і деякий час сиділа перед потемнілим екраном.
Ще один збережений уривок був позначений понеділком, 20:00. До спорожнілої дитячої зайшов Максим із пляшкою й сів на підлогу біля порожнього ліжечка. За хвилину з’явився Геннадій.
— Годі ревіти, гидко дивитися. Шмарклі підбери.
— Тату, де вона? Я телефоную, вона не відповідає.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.