Максим підвів голову.
— Тату, облиш його. Не треба. Він її врятував. Вона ж у хуртовину йшла, замерзла б.
— Тобі-то що до її рятівника? — Геннадій нахилився до нього. — Ще й указувати мені надумав, недолугий?
Максим промовчав. Коли Геннадій вийшов, він залишився сидіти обличчям до стіни — просто до об’єктива. Катя зрозуміла: камеру він бачить, знає, що вона тут. Довго дивився, потім підвівся й підійшов. Простягнув руку, ніби збираючись зірвати її зі стіни, але не зірвав. Опустив руку й вийшов із дитячої.
Уранці Катю повіз на лісовий пост Льоша. Після хуртовини дорогу встигли розчистити до повороту; далі їх зустрів Андрій на снігоході із саньми. Так дісталися до хати. Андрій був неголений, у старому сірому светрі. Катя помітила на вікні гасову лампу: вона й удень залишалася там.
Дівчинку він сам узяв із саней, не питаючи. У нього на руках вона не заплакала. Катя внесла ноутбук і поставила його на стіл.
— Я хотіла відразу Дорошеві віддати, — сказала вона. — Але тут і про вас ідеться. Треба, щоб ви спершу подивилися.
Знайшовши вечірній запис, той, що починався на початку восьмої, Катя ввімкнула його й відійшла до печі. Не хотілося стояти над душею. Андрій сів перед ноутбуком, Жужа вляглася йому на ноги. Зі свого місця Катя бачила тільки його спину.
— Близько двадцяти трьох років я лісникового сина годував, — повторив із ноутбука Геннадій.
Андрій не поворухнувся.
Нічого.
— Його, звісно. А сам же він чий? — питав Геннадій на записі.
Коли запис закінчився, Андрій не відразу підвівся. Нахилився, розшнурував черевик, зняв із правої ноги товсту вовняну шкарпетку. Дивився на другий і третій пальці, зрощені до половини.
— Гусяча лапа, — промовив він. — Дід казав, щоб болотом ходити.
Катя підійшла до столу, зупинилася поруч.
— Андрію, Максим вам рідний брат.
— Я зрозумів.
— Це він приїжджав уночі, у шоломі.
— Зрозумів я, Катю.
Натягнувши шкарпетку, Андрій став біля вікна. Довго дивився через річку на протилежний берег.
— Ще один запис є, теж про вас, — тихо сказала Катя. — Про дванадцятий квартал. Свекор Максимові розповідає. Слава там і якийсь Вітько. Послухайте.
Він залишився біля вікна. Але на словах Геннадія про вже надіслану анонімку обернувся.
— Сьогодні ж Дорошеві це віднесіть.
— Віднести я можу сама. А вам інше треба зробити.
— Що?
Катя дістала з кишені складений зошитний аркуш.
— Тут Наталіїн телефон. Того ранку залишила мені, на випадок, якщо щось знадобиться. Я їй не телефонувала.
Андрій узяв папірець, покрутив у руках.
— Не зателефонуєте — так і будете потім усе життя лампу на вікно ставити, як ваш батько, — сказала Катя.
Він довго дивився на неї, тоді сховав аркуш у кишеню й вийшов у сіни. Катя почула, як грюкнули надвірні двері, як заскрипів сніг. Андрій пішов на пагорб. Приблизно через двадцять хвилин повернувся й сів за стіл.
— Завтра зустрічаємося. О дванадцятій, на зупинці біля траси.
— На тій самій?
— Там іншої немає.
За двадцять чотири роки зупинка нікуди не поділася. Та сама синя залізна стінка, те саме вибите скло, так і не замінене. Фарба облупилася ще дужче; в іржавій тріщині на даху встигла вирости маленька берізка.
Андрій дістався снігоходом об 11:30. Наталія вже чекала на лавці, сама, із сумкою поруч. Він вимкнув двигун, підійшов, але сідати не став. Зупинився біля стінки, на місці, де колись залишили лижі.
Наталія підвела обличчя. На холоді шрам упоперек брови був особливо білим.
— На батька схожий.
— Казали мені.
— А руки мої. Довгі пальці. У Михайла короткі були.
Андрій мовчав.
— Ти подивився те, що Катя зберегла? — запитала Наталія.
— Подивився.
Наталія кивнула, перевела погляд на дорогу.
— Отже, тепер усе знаєш.
— Нічого я не знаю. Знаю, що ви пішли. А чому — ніхто мені так і не сказав.
Вона довго не відповідала. Лісовоз, що проїхав повз, обдав зупинку сніговим пилом, але Наталія навіть не обтрусилася.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.