Життя без прикрас— Розраховувати на поблажливість можна, лише відшкодувавши збитки до вироку, — прямо сказав йому адвокат. — Повернути треба всі п’ятнадцять мільйонів.
Таких грошей у Дениса не було. На продаж він виставив єдине, що залишалося, — свої 40% «Бондар дім».
Обидві частки, материну й Денисову, придбав один покупець — Богдан Костянтинович Лісовський.
Наприкінці листопада Лісовський приїхав до бабусиного будинку з портфелем, набитим паперами. Цього разу спершу спитав, чи можна зайти. На кухні погодився лише на чай, сів за стіл і присунув Максимові теку.
— Максиме Павловичу, пам’ятаєте, я хотів із вами окремо поговорити? Час настав. — Він розкрив теку. — Тепер мені належать шістдесят відсотків фірми, вам — сорок відсотків. Досить їй жити чужою славою. Хочу запропонувати вам посаду головного конструктора. На кожному проєкті буде ваш підпис, авторську винагороду оформимо окремим договором. Нехай ваші юристи все перевірять: тут усе має бути за законом.
Максим мовчки розглядав документи.
— І ще одне, — продовжив Лісовський, несподівано для Іри звертаючись до неї. — Під селище піде моя земля біля річки. На вашу, Ірино Олексіївно, я більше не претендую. Тут, гадаю, є кому про неї подбати.
— Чому ви вирішили так учинити?
— За двадцять років у будівництві я побачив досить умілих продавців. Значно рідше траплялися люди, здатні збудувати галерею, яка й із часом не провисне. — Він знизав плечима й подивився на Максима. — Ваш батько це вмів. Років вісім тому він мені про вас розповідав: «У мого Максима — золоті руки, тільки мати його ховає». Тоді я не розібрався, що він мав на увазі. Тепер розібрався.
Максим підвів погляд від теки, торкнувся зап’ястка.
— Згоден. Тільки спочатку буде інший проєкт. Не селище.
— Який же?
Аркуш увесь цей час лежав поруч із Максимом. Він розгорнув його на столі: знайомий бабусин будинок став просторішим, до нього прилягала світла зала, тягнулася широка веранда, а на подвір’ї була майстерня.
— Центр для дітей, яким важко говорити. Імені Євдокії Михайлівни Ткач. Тут, на цій землі. — Максим подивився на Іру. — Якщо господиня дозволить.
Відповісти вона не змогла — лише кивнула. Поки Іра витирала очі, Богдан Костянтинович делікатно дивився у вікно.
У неділю вранці Іра вийшла з відром на ґанок. За ніч випав перший сніг; за хвірткою стояла знайома машина. Денис прихилився до капота. Без шапки, у тонкому пальті, зі змарнілим обличчям і запалими очима. Сніг на плечах підказував, що чекає він, мабуть, давно.
Залишивши відро, Іра підійшла до хвіртки, але відчиняти її не стала.
— Іро, я на хвилину, — хрипко почав він. — Мені треба тобі сказати. Нічого не залишилося: ні фірми, ні Марини, ні грошей. Навесні вирок. Адвокат обіцяє умовний строк, якщо пощастить. — Денис ковтнув. — Усе намагаюся зрозуміти, як до цього дійшло. Ти ж погодилася. Сказала «так» Денисові Бондарю на реєстрації. Щось же між нами було. Може, ще можна повернути?
Вона дивилася на нього, дивуючись власній байдужості. Ні жалю, ні відрази — наче перед нею випадковий перехожий, який питає дорогу.
— Я погодилася бути з людиною, яка тоді стояла біля мене, — спокійно відповіла Іра. — Тебе там не було. Як не було поруч і всі півтора року перед весіллям.
Позаду рипнули двері. Максим вийшов із рубанком, у робочій куртці, зупинився на ґанку. На брата він дивився спокійно, без переляку та злості.
Денис довго не відводив від нього погляду. Здавалося, вперше бачив, що Максим не опускає очей.
— Максе… Ти вже пробач мені, чи що, — промовив він зовсім іншим голосом.
Максим відповів не відразу.
— Їдь, Денисе. Змерзнеш.
Іще хвилину Денис залишався біля машини, потім сів і поїхав. Свіжий сніг швидко приховав сліди коліс.
Зимові дні Максим проводив то за роботою в майстерні, то в конструкторському відділі. У фірмі його спочатку зустрічали насторожено: надто довго коридорами ходили розмови про блаженного брата. Через два тижні на планерці заговорив Васильович, старий виконроб, який ставив перші зруби ще з Павлом Андрійовичем.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.