Життя без прикрасО восьмій ранку вийшов лікар із результатом аналізу крові. Підтвердилося все. Кожна цифра.
Емре зателефонував опівдні.
— Дві новини, докторе бею. Їлмаз на ранковому допиті розповів усе — одразу, докладно, з датами. Гроші давала Айше, капсули вигадала теж вона. Рятує себе. І друге: її викликають до прокурора в понеділок. А сьогодні вона святкує.
О другій годині дня в коридорі з’явився Серкан. Неголений, у тій самій сорочці, у якій стояв уночі біля клініки. Сів навпроти на пластиковий стілець і заговорив, дивлячись униз:
— Мама звеліла передати: мільйон євро і квартира для Оксани в Стамбулі. Максим житиме в неї по пів року. Треба тільки відкликати заяву. Вона каже, ви людина розумна.
— А що скажеш ти, Серкане? Не мама. Сам ти.
Рота він розтулив, але нічого не вимовив. Подивився на телефон, наче той міг підказати відповідь.
— Тому й відмовляю, — сказав я. — До того ж заява більше не в моїй владі. Тепер цим займається прокурор. Іди додому, синку. Увечері зустрінемося на святі.
Він пішов. Зейнеп провела його поглядом.
— Бідний хлопчик. Усе життя його годували з ложки. Сам тримати її так і не навчився.
Я поглянув на двері палати, за якими спала донька, потім на вчительку.
— Ходжам, допоможіть відрепетирувати мій тост. Жодної помилки не хочу припуститися.
Удень Мехмет бей привіз валізу, що залишилася в замкненій кімнаті. Надвечір Оксана прокинулася. Три дні половинок і четвертинок давалися взнаки: туман у погляді майже зник, вона знову говорила швидко, своїми словами, з Ларисиними інтонаціями.
Лікар збирався залишити її до понеділка. Але вона сіла на ліжку.
— Тату, сьогодні свято в мого сина. І сам він там. Я піду.
Я перевірив пульс, поглянув на зіниці, на руки. Тремтіння вже не було. Оглянув як лікар, а відповів як батько:
— Підемо. Тільки тримай мене за лікоть.
Потім я вийняв із кишені оксамитову коробочку.
— Мамині сережки. Вона просила передати їх тобі після народження дитини. На два роки я забарився.
Оксана відкрила коробочку й довго розглядала сережки. Потім надягла їх перед маленьким дзеркалом над лікарняною раковиною. У відображенні я побачив Ларису: її підборіддя, її погляд.
Увечері особняк Демірів був освітлений, як теплохід. У саду зібралися сто двадцять гостей; жива музика, офіціанти з тацями, величезний торт-корабель із цифрою два. Біля фонтана, де ми з Мехметом просиділи до світанку, Айше в синій сукні й сапфірах зустрічала запрошених усмішкою.
Вона нічого не скасувала. Це була її остання ставка: провести урочистість як завжди, щоб ніч у клініці залишилася сімейним непорозумінням, про яке ніхто не дізнається.
О восьмій вечора ми пройшли у ворота. На мені був весільний костюм — той самий, «із музею». Оксана вдягла просту сіру сукню; Зейнеп була в бузковому шарфі, Емре ніс потертий портфель. Хасан поглянув спершу на мене, потім на доньку й мовчки відступив убік.
Айше помітила нас з іншого кінця саду. Усмішка не зрушила ні на міліметр. Поки ми ще не дійшли до середини, вона вже стояла біля мікрофона на маленькій сцені коло торта.
— Дорогі гості, вам відомо, що моя невістка давно тяжко хвора. Учора стався напад. Її батько, людина вельми літня й засмучена, усупереч лікарським порадам забрав доньку з клініки. Прошу вас поставитися поблажливо.
До нас повернулися сто двадцять голів. Жалість, цікавість і той ввічливий жах, із яким спостерігають чуже лихо.
Я дійшов до сцени, уклонився господині й заговорив у мікрофон чистою турецькою, досить голосно для всього саду:
— Айше ханим, дозвольте старому божевільному виголосити тост. Я готувався до нього майже десять місяців.
При ста двадцяти гостях відмовити було неможливо. Вона віддала мікрофон, дивлячись на мене так, як дивляться на гадюку.
Сад затих. Музиканти теж опустили смички. Усі почули: старий, якого щойно оголосили хворим, говорить турецькою.
— Хош гельдініз, дорогі гості! Заздалегідь прошу пробачити мені акцент. Близько десяти місяців я потайки вивчав вашу мову ночами: хотів сьогодні виголосити тост рідною мовою моєї свахи й здивувати її. Судячи з усього, останнє вдалося.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.