Життя без прикрасМати теж кілька разів приїздила до лікарні й за будь-якої нагоди поверталася до розмови про Антона. Говорила про нього так, що було зрозуміло: для неї він давно свій, майже член родини. Усе, що Наталія чула від матері й лікаря, вказувало на одне — поруч із нею була давня, віддана, надзвичайно близька людина. Їх, судячи з усього, пов’язували серйозні, тісні стосунки, про які тепер пам’ятали всі, крім неї самої. Її забуття не було його провиною. Він і далі приходив, терпляче піклувався, і за це належало відчувати вдячність, до того ж набагато більшу, ніж вона вміла виявити. Наталія розуміла це, переконувала себе в цьому, але залишатися поруч із ним було нестерпно. Хотілося затулити долонями вуха, щоб не чути його, міцно заплющити очі й стиснути губи. Відгородитися від його присутності хоча б так і не рухатися аж до його відходу. Це бажання нікуди не зникало від того, що мати вважала його рідним, а лікар бачив у його турботі кохання. Наталія не знаходила йому пояснення й усе ж не могла змусити себе відчувати інакше.
Наталія обережно глянула на нього з-під вій. Такий чоловік мав би подобатися жінкам: гарна статура, дорогий одяг, який він умів носити. На вигляд йому не можна було дати більше тридцяти, хоча, можливо, він лише здавався молодшим. Темне волосся лежало акуратно, правильні риси поєднувалися з чистим чолом та уважними, ледь примруженими очима. Усе було на місці, щоб назвати обличчя гарним, але Наталії щось заважало. Певно, тонкі стиснуті губи: з ними вираз ставав недобрим, настороженим. Коли він говорив, показувалися рівні білі зуби; коли усміхався, обличчя чомусь не м’якшало. Навпаки, усмішка лише підкреслювала різкість рис і здавалася несправжньою.
Він підвів голову, немов помітив її погляд, і підморгнув.
— Так от, люба, усі тобі вклоняються, бажають якнайшвидше одужати. Ти питаєш, хто? Та всі. І ще щодо довіреності: давай займемося нею відразу, як приїдеш додому, не будемо відкладати управління фірмою. Твоя мама зі мною згодна. Вона теж вважає, що з’являтися на людях тобі зарано. Побудеш удома, серед своїх, остаточно оговтаєшся. Потім і про весілля поговоримо, і романтичну подорож сплануємо. Ну, годі на сьогодні, ти, видно, втомилася. Лікар мене попереджав: на вигляд ти вже бадьора, сильна, а насправді тобі поки що важко. Я поїду, якщо дозволиш, справ багато. Завтра як слід обговоримо виписку й вирішимо, як повертатися додому. Добре?
Він підвівся з-за столу й підійшов зовсім близько. Ці хвилини давалися їй важче за всі інші. Зараз обійме за плечі, за талію, притягне, поцілує в щоку чи в лоб — вона вже знала, чого чекати. Доведеться зібрати всі сили, щоб не здригнутися, не відсунутися. Наталія глибоко вдихнула й підвела очі.
— Так… Дякую вам. Тобі, Антоне. Я вдячна, — зніяковіло пробурмотіла вона.
— Уже добре, — усміхнувся він. — Принаймні знову називаєш мене на ім’я. Вважай, великий крок уперед. Відпочивай, люба. Мені справді час. Побачимося завтра.
Заплющивши очі, вона ще трохи посиділа після його відходу, потім підвелася й підійшла до маленького настінного дзеркала. Може, власне обличчя допоможе згадати чужі. Адже скоро треба буде займатися серйозними справами, виходити заміж, а вона почувалася маленькою дитиною, що загубилася на вокзалі. Ні нареченої, ні господині підприємства в собі не знаходила.
Із дзеркала дивилася жінка, мало схожа на ту, про яку їй розповідали. За цими розповідями, вона блискуче закінчила економічний виш, кілька років займалася серйозним бізнесом, який дістався їй після смерті батька. Їздила світом, каталася на гірських лижах, готувалася до весілля. Усе це передбачало зовсім іншу жінку: впевнену в собі, самостійну, звиклу брати на себе відповідальність. Наталія вдивлялася у власні риси й не знаходила в них нічого, що допомогло б упізнати ту колишню себе. Тонкі безкровні губи раз у раз ладні були затремтіти; тому вона вже звикла злегка прикушувати їх, утримуючи нерухомими. Карі очі здавалися згаслими. Вії майже весь час прикривали їх, немов затуляли від навколишнього світу. Під гострими вилицями різко западали бліді щоки. Ні погляд, ні губи, ні це змарніле обличчя не нагадували їй щасливу, заможну жінку, про яку йшлося.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.