Життя без прикрас
До 6:40 Віктор Бондар уже приїжджав до офісу. Пізніше починати день він не хотів, хоча колишньої потреби в цьому давно не було. Колись до восьмої ранку йому треба було розвезти по об’єктах бригади по чотири людини, а все його господарство становили одна бетономішалка та орендований вагончик. Тепер «Бондарбуду» належали три поверхи бізнес-центру, працювали в компанії понад вісімсот людей, і по області вона мала сорок із лишком об’єктів.
Звичка рано вставати залишилася. Віктор дорожив цією ранковою годиною: телефон мовчав, у дверях ще не з’являлися люди з папками й незмінним «Вікторе Петровичу, лише на хвилинку». Тільки в цей час він міг розпоряджатися собою.
На першому поверсі з-за стійки звично підвівся літній охоронець Григорович.
— Доброго ранку, Вікторе Петровичу.
— Доброго. Уночі все гаразд?
— Усе тихо. Прибиральниці до п’ятої впоралися.
Кивнувши йому, Віктор попрямував до ліфта. Дев’ятий поверх. Перепустка. Далі тягнувся неосвітлений коридор зі скляними переговорними й порожніми столами бухгалтерії. Біля кавомашини, чий ранковий гул нагадував підготовку до зльоту, він усе ще думав про оперативну нараду: на 10:00 було призначено розмову про підрядника житлового комплексу, а о 12 мали приїхати з банку.
Біля приймальні він зупинився. З прочинених дверей його кабінету на ковролін лягала жовта смуга — єдине світло на поверсі. Інна приходила до дев’ятої; залишати ввімкнені лампи було зовсім не в її звичках.
Віктор штовхнув двері й далі порога не пішов.
У його шкіряному кріслі спала дівчина, поклавши щоку на складені руки. Волосся абияк стягувала гумка, на сірому халаті була емблема клінінгової фірми. Відро зі шваброю стояли біля вікна, а робочий стіл займало зовсім не приладдя для прибирання.
Договори з шафи, звіти, розкриті папки із синіми корінцями — ті самі, які Інна щоп’ятниці підшивала й повертала на полицю, — вкривали стільницю навколо сплячої. Посередині акуратними рядами лежали смужки зі знищувача документів. Їх складали, наче пазл. Біля калькулятора опинився зошитовий аркуш зі стовпчиками цифр, поруч — пластиковий стаканчик з охололим чаєм.
У ньому підіймалася холодна, важка злість. Він дванадцять років будував компанію, у якій люди знали свої обов’язки й відповідали кожен за своє. Тепер прибиральниця вмостилася спати в кріслі генерального директора, а з документами повелися так, наче в кабінеті провели обшук.
— Прокидайтеся. Уже ранок, — промовив він холодним рівним голосом.
Розплющивши очі, дівчина секунду не могла зрозуміти, де вона. Потім помітила Віктора й рвучко підвелася; крісло відкотилося й ударилося об підвіконня.
— Вибачте… — Сонний голос звучав хрипко, і вона відкашлялася. — Я не збиралася тут засинати. Уночі випадково помітила дещо у ваших паперах.
Подальші пояснення до нього не доходили. У голові лишилося одне: усю ніч стороння дівчина розбирала документи директора будівельної компанії. У компанії були конкуренти, тендери на сотні мільйонів, а отже, й люди, готові заплатити за чужі папери.
Він дістав телефон, знайшов чергову зміну охорони.
— Прошу вас, поки не телефонуйте. Дайте мені одну хвилину, — швидко сказала вона.
— Ціла ніч у вас уже була, — відповів Віктор, дивлячись на екран.
— Мені здається, я зрозуміла, що тут відбувається. З компанії виводять гроші. І папери оформлюють так, щоб потім вийшло: це ви особисто розпорядилися все оплатити.
До кнопки виклику палець не доторкнувся.
Підвівши очі, Віктор уперше роздивився дівчину. Молода, невисока й худа; короткі нігті, пластир на тильному боці долоні, слід засобу для чищення на рукаві. Вона не відступала до виходу, не намагалася виправдатися ще раз. Випросталася й чекала на його відповідь.
Телефон він опустив повільно. Потім підійшов до дверей, зачинив їх і замкнув. У порожньому офісі клацання замка виявилося несподівано гучним.
— Почніть спочатку. Я слухаю.
Вона ковтнула слину, кивнула.
— Я Олеся Ткач, із «Чистого квадрата». Наша фірма прибирає ваш бізнес-центр. Працюємо з одинадцятої вечора до п’ятої ранку, ваш поверх за мною вже четвертий місяць.
— Жодного разу вас тут не зустрічав.
— Так і має бути. Я приходжу, коли ви вже пішли, а до вашого приходу закінчую.
Віктор повернувся до столу й став навпроти неї. Пропонувати їй знову зайняти його крісло він не збирався, але й сам у гостьове не сів.
— Отже, прибиральниця в нас розуміється на фінансових документах. Цікаво.
— Я три курси відучилася на бухгалтера, — спокійно відповіла Олеся. — Після маминої смерті довелося піти з інституту. Тепер удень стою в пекарні, уночі прибираю тут. Хочу поновитися, тільки ніяк не виходить: якщо платити за навчання, не залишиться на житло та їжу. Усе це можна перевірити, на слово вірити не треба.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.