Життя без прикрасОбійшовши стіл, вона підняла аркуш — акт виконаних робіт. Через руки Віктора щомісяця проходили сотні таких актів.
— Навмисно я нікуди не лізла. Уночі прибирала кабінет і побачила, що знищувач переповнений. У ножах папір застряг смужками. Почала витягувати, щоб його не заклинило, і впізнала форму. На одному шматочку залишилася сума, на іншому — номер договору. А його копія лежала у вас на столі. Порівняла — суми різні. За додаткові роботи у знищеному примірнику було майже в чотири рази менше, ніж у тій копії.
Віктор мовчав, розглядаючи розкладені смужки. Знайома шапка документа, номери, накреслення цифр.
— Спершу я вирішила, що сама чогось не зрозуміла, — продовжила Олеся. — Може, знищили чернетку чи виправлений варіант. Але потім трапився ще один договір із цим підрядником. Тоді й узялася звіряти.
— Що за підрядник?
Вона присунула зошитовий аркуш. Над обчисленнями великими літерами було написано й двічі обведено: фірма «Будкомплект плюс».
Близько року ця фірма виконувала для них оздоблювальні роботи, і досі ні скандалів, ні претензій із нею не виникало. Договори Віктор підписував сам. Їдучи, дозволяв заступникові користуватися факсиміле.
— Що ще? — запитав він, і власний голос здався йому глухішим, ніж слід було.
Олеся довго дивилася на нього, наче не наважувалася перейти до наступного.
— Спочатку можна запитання? Тільки мені потрібна чесна відповідь. Ви 23-го числа минулого місяця були в Стамбулі?
Він зволікав. Та поїздка пам’яталася виразно: турецькі постачальники облицювального каменю, чотири дні переговорів, спекотні цехи й нескінченний чай у маленьких склянках. Літак туди був уранці двадцять першого, назад він прилетів двадцять п’ятого, пізно ввечері.
— Був. Із двадцять першого до 25-го. Але вам звідки відомо?
З-під договорів на краю столу Олеся дістала прозорий файл. Напис на ньому був: «Відрядження. Бондар». Крізь пластик виднілися роздруківки маршрутних квитанцій, рахунок готелю, посадкові талони.
— Тут лежало. Мабуть, секретар збирає для бухгалтерії авансовий звіт. Я б цих паперів і не помітила, якби не це.
Біля файла вона поклала розпорядження про оплату додаткових робіт на тому самому житловому комплексі. Одержувачеві, «Будкомплекту плюс», належало вісімнадцять мільйонів чотириста тисяч. Нижче слова «Затверджую» стояв відбиток підпису Віктора й дата — 23-тє число. Ще нижче дрібно надрукували: «Погоджено особисто на нараді в присутності генерального директора».
Віктор узяв документи на відрядження, перевірив спочатку виліт, потім повернення. Двадцять третього він сперечався про вартість квадратного метра граніту в переговорній на околиці Стамбула. Бути присутнім цього дня на нараді тут він не міг.
У нього всередині похололо.
— Доказом це поки не назвеш, — повільно сказав він, радше до себе. — Могли дату переплутати. Надрукувати неправильно.
— Я із цього й почала, — кивнула Олеся. — Тому далі перевіряти й стала. Подивіться.
Аркуші лягли перед ним по порядку, як карти під час розкладання. Шість розпоряджень за вісім останніх місяців. Один одержувач, додаткові роботи, на кожному — його факсиміле. Разом набиралося понад шістдесят мільйонів.
— А тут звіти щодо об’єктів за кожен місяць, — Олеся перекладала папки. — Виконроби записують, що виконано. Основне оздоблення від «Будкомплекту» я знайшла, усе є. Додаткових робіт немає. Ніде, жодного рядка за всі місяці. Виходить, платили за те, чого на будівництвах не робили.
— А ці смужки звідки взялися?
— Думаю, це і є справжні договори, зі справжніми сумами. Їх знищували, а в папки підкладали заміну. Тільки в апарата ножі затупилися, от кілька смужок і не пройшли.
Віктор сів у гостьове крісло. Папери були його власні: він бачив їх щотижня, ставив підписи, передавав далі. Як же все це пройшло повз нього? Утім, відповідь він знав. Бухгалтерії, фінансистам, юристам, Максиму він довіряв. Для перевірки кожного акта в генерального директора були співробітники.
Олеся залишалася біля столу й не заважала йому мовчати.
— Можна було записку мені залишити й піти. Чому ви просиділи до ранку?
— Я не знала, кому вона потрапить до рук раніше за вас. Секретар сюди до вас приходить?
— Після мене.
— А крім вас у когось ключ є?
Він замислився. В Інни, у Максима, в охорони.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.