Чорний автомобіль Богдана Оксана помітила одразу. Він повільно звернув до сусідньої ділянки й зупинився біля невисокого паркану саме в ту мить, коли Марина різко стиснула подрузі лікоть і потягла її за розрослі кущі бузку.
— Тихо, не виходь, — прошепотіла вона, визираючи з-за гілля. — Зараз побачиш обіцяний сюрприз.
Оксана не встигла спитати, що все це означає. Богдан уже вийшов із машини, підняв кришку багажника й почав діставати важкі пакети. Їх було чотири. Крізь прозорий пластик просвічувалися упаковки молока, хліб, фрукти, крупи, м’ясо, пляшки з водою і велика пачка прального порошку. Стільки зазвичай купують не до скромної вечері, а на кількох людей і не на один день.
Вранці чоловік поцілував Оксану перед роботою й попередив, що затримається у справах. Про поїздку в дачне селище він не сказав ані слова. Тепер вона дивилася на його впевнені рухи й марно шукала невинне пояснення. Можливо, хтось із колег попросив привезти продукти. Богдан завжди охоче допомагав знайомим і ніколи не робив із цього події.
Хвіртка відчинилася. Назустріч йому вийшла струнка світловолоса дівчина в джинсах і світлій футболці. На вигляд їй було не більше вісімнадцяти. Побачивши Богдана, вона усміхнулася й поспішила до машини. Він відповів їй так само тепло, простягнув два пакети, решту взяв сам. Дівчина розчинила хвіртку ширше, пропускаючи його на подвір’я, і за кілька митей обоє зникли в будинку.
Оксана відчула, як по долонях розливається холод. У тридцять дев’ять років вона вважала себе людиною розсудливою й не звикла висувати звинувачення через один погляд із-за паркану. Але надто багато чого виглядало недобре: таємна поїздка, молода господиня, звичність їхньої зустрічі й покупки, про які Богдан не збирався розповідати.
— Ну? — майже беззвучно вимовила Марина.
— Що «ну»?
— Тепер розумієш, навіщо я тебе сюди покликала?
Ранкове запрошення й справді було дивним. Тридцятип’ятирічна Марина Савчук терпіти не могла ремонтувати щось власноруч. Зазвичай вона наймала майстрів і приїздила, коли лишалося розставити чашки. Однак напередодні подруга попросила Оксану допомогти доклеїти шпалери й розібрати коробки, пообіцявши натомість якийсь сюрприз. Оксана тоді пожартувала, що їй подарують зайвий рулон, а Марина лише загадково порадила дочекатися вечора.
— Ти знала, що він приїде? — спитала Оксана.
Марина на секунду відвела очі, потім зізналася, що бачила цю машину тут уже не раз. Богдан з’являвся біля сусіднього будинку майже щотижня: іноді ввечері після роботи, іноді вдень у вихідний. Спершу вона не звернула уваги, потім запам’ятала номер і почала стежити за повторюваними візитами.
— Чому ти мовчала?
— А що я мала сказати? Що твій чоловік їздить до молодої сусідки? Ти б вирішила, що я помилилася або намагаюся вас посварити. Тому я й привезла тебе сюди, щоб ти побачила все на власні очі…
