— Мама підтримала моє рішення розлучитися, — оголосив Тарас таким тоном, ніби повернувся з найважливіших переговорів.
Оксана завмерла біля плити з лопаткою в руці. На сковороді шипіла олія, один сирник уже підрум’янився, а її чоловік стояв посеред кухні, гордо випнувши груди. Увесь його величний вигляд псували розтягнуті домашні штани й волосся, прим’яте подушкою з одного боку. Кілька секунд жінка просто дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи справді почалося це ранкове дійство.
— Ти почула? — Тарас підвів підборіддя. — Ми з мамою вчора все обговорили. Вона допомогла мені зрозуміти, що тут я повільно згасаю. Поки я живу у твоїй квартирі й займаюся цим нескінченним побутом, справжнє життя минає повз.
Біля столу голосно фиркнув Граф — величезний пухнастий кіт із важким характером. Він удостоїв Тараса довгим поглядом, після чого повернувся до нього спиною й почав вилизувати лапу. Оксана перевернула сирник, вимкнула конфорку й зняла фартух.
— Якщо тобі нічим дихати, відчини вікно, — спокійно сказала вона, беручи ключі. — А мені час на роботу.
Ні сліз, ні докорів, ні побитого посуду не було. За три роки шлюбу Оксана встигла помітити: чоловік міг перетворити на сімейну катастрофу навіть відсутність звичного кефіру в холодильнику. Тому грюкати дверима у відповідь на його драматичні монологи вона не збиралася. Уже спускаючись сходами, жінка відчула не образу, а тривожну ясність: надто вже завчено звучали його фрази…
