Життя без прикрасЇї спокій не означав байдужості. Колись Оксана справді вірила, що Тарасові просто потрібен час, аби стати на ноги. Вона терпляче оплачувала рахунки, купувала продукти й не питала, чому черговий невеликий гонорар знову зникає після розмови з його матір’ю. Але сьогоднішня заява прозвучала не як щире зізнання розгубленої людини. Чоловік ніби репетирував кожну паузу й чекав від неї певної реакції — переляку, прохання залишитися чи обіцянки заплатити за його прихильність. Саме це очікування й насторожило Оксану сильніше за саме слово «розлучення».
Квартира, у якій вони жили, дісталася Оксані від бабусі задовго до шлюбу. Будинок був старий, але міцний: високі стелі, товсті стіни, добротний паркет. Тарас в’їхав туди з валізою одягу, коробкою книжок і впевненістю, що незабаром неодмінно знайде справу, гідну його здібностей.
Свою професію він визначав розпливчасто — «спеціаліст широкого профілю». Насправді рідкісні переклади статей чергувалися в нього з довгими періодами пошуків себе. Зароблені гроші майже не затримувалися в сімейному бюджеті. Значна їх частина йшла Лідії Петрівні, його матері, яка вважала сина невизнаним талантом і будь-яке невдоволення невістки сприймала як зазіхання на його велике майбутнє.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.