Оксана працювала рієлторкою в невеликому агентстві з жвавою командою та щільним графіком. Першу освіту вона здобула бухгалтерську, тому документи й розрахунки заспокоювали її краще за будь-які розмови. Людина могла збрехати, забути обіцянку чи перекласти свою відповідальність на іншого. Банківська виписка не забувала нічого.
В офісі її зустріла Марина, кремезна енергійна жінка, яка снідала бутербродом із вареною ковбасою просто над клавіатурою.
— Чого в тебе таке обличчя? Угода зірвалася?
— Чоловік зірвався, — відповіла Оксана, вмикаючи комп’ютер. — Повідомив, що його мама схвалила наше розлучення.
Марина ледь не вдавилася чаєм.
— То допоможи йому здійснити мрію. Три роки живе твоїм коштом, а тепер ще й благословення отримав.
— Розберуся, — коротко сказала Оксана. — Тільки спершу хочу зрозуміти, що вони задумали…
До обіду вона майже не сиділа за столом. Показала дві квартири молодій парі, узгодила папери з літньою власницею гаража, яка хотіла отримати за нього як за розкішне житло, запросила відомості з реєстру й відповіла на десятки дзвінків. Але між зустрічами знову згадувала позу Тараса та його ретельно підготовлену промову.
Лідія Петрівна ніколи не діяла з одного лише почуття. Якщо вона вирішила повернути сина під своє крило, значить, уже встигла придумати, яку вигоду можна отримати з його відходу. Ця думка змусила Оксану відкрити банківський застосунок і замовити повну історію руху коштів за сімейним рахунком…
