Андрій увійшов, тримаючи перед собою пакет із хлібом і термос. Одяг промок, обличчя здавалося сірим, погляд метався від печі до речового мішка. Він повідомив, що до міста стягнули додатковий спецпідрозділ, на виїздах перевіряють кожну машину, а люди Олега ходять по домівках колишніх знайомих Оксани. За точну адресу Кравченко пообіцяв квартиру.
— Машину знайшов? — спитала Оксана.
Андрій кивнув. Сіра вантажівка нібито чекала біля старого переїзду, водій був надійний і погоджувався вивезти жінку за місто. Говорив Андрій надто швидко. Він метушливо розмотував шарф, уникав дивитися в очі й жодного разу не спитав про поранене плече, хоча пов’язку неможливо було не помітити.
У виправній установі Оксана навчилася розпізнавати страх раніше, ніж людина встигала відкрити рота. Від Андрія ним тхнуло так сильно, що запах мокрої вовни й диму майже не відчувався. Оксана прислухалася. За дверима рипнув гравій, потім ледь чутно клацнув запобіжник.
— Скільки тобі запропонували?
Андрій відсахнувся й заговорив про дружбу з її батьком. Оксана підняла пістолет і повторила запитання. Чоловік повільно підняв руки. Губи затремтіли.
— Вони забрали сина, — видавив він. — Тримають у відділку. Сказали, якщо я не приведу їх до тебе, він додому не повернеться. Я не знав, що робити.
Оксана не опустила зброї. Зрада лишалася зрадою, але тепер вона бачила важіль, яким скористався Левченко. Андрій вибрав життя сина, а не винагороду. Засуджувати його було легко, поки твоя власна дитина не сиділа в замкненій кімнаті.
— Де вони?
— Навколо гаражів. Чекають сигналу. Пробач мені.
Двері підвалу вилетіли від удару раніше, ніж він договорив. Усередину кинули світлошумову гранату. Оксана штовхнула Андрія за залізний верстак і сама пірнула до вузького лазу в задній стіні. Спалах засліпив приміщення, гуркіт ударив по вухах. Крізь дзвін вона почула голос Олега: жінку вимагали взяти живою, бо господар хотів закінчити справу особисто.
Лаз вів у стару дренажну трубу. Оксана проштовхувала поперед себе речовий мішок і повзла крижаною водою, чіпляючись ліктями за бетон. За спиною гриміли чоботи, хтось стріляв у темряву. Кулі билися об стінки, але поворот труби сховав її від переслідувачів.
Труба звужувалася, ватник чіплявся за шорсткі стики. Кілька разів речовий мішок застрявав, і Оксані доводилося повертатися на ліктях, щоб звільнити його. Кинути зошит означало залишити Лідію й матір без останнього доказу. Вона тягла вантаж далі, хоча поранене плече палало, а холодна вода сягала грудей.
Позаду почувся голос одного з переслідувачів. Він вимагав посвітити в лаз і погрожував пустити дим. Інший відповідав, що труба розгалужується під усім кварталом. Оксана зрозуміла: у неї є кілька хвилин, поки люди Олега вирішать, у який хід лізти. Вона звернула туди, де течія була сильнішою, орієнтуючись за ухилом і старим запахом річки.
Думка про Андрія не відпускала. Він привів засідку, але встиг зізнатися й назвав причину. Оксана могла видати його Олегові одним криком перед втечею, однак тоді син лишився б без єдиної людини, яка намагалася його врятувати. У світі Кравченка людей навмисне ставили перед вибором, після якого будь-який наслідок перетворював їх на винних. Оксана не хотіла користуватися тим самим способом.
За два квартали над головою показалося слабке світло. Оксана вперлася спиною у важку кришку люка. Та не піддавалася, і на секунду виник страх, що вихід заварено. Вона зібралася, штовхнула ще раз і почула скрегіт. Кришка зсунулася рівно настільки, щоб просунути речовий мішок, а потім вибратися самій.
Двір п’ятиповерхівки був порожній. Оксана лежала біля люка, намагаючись відновити дихання. Одяг знову промок, рана відкрилася, у вухах і далі дзвенів вибух гранати. Вона зачинила люк і розмазала по краю бруд, приховуючи свіжі сліди.
На сусідній вулиці завила сирена. Світло фар ковзнуло між будинками. Оксана встигла дістатися сміттєвих баків і присісти за бетонною огорожею. Патрульна машина рухалася повільно; водій світив у під’їзди ручним ліхтарем. Оксана не ворушилася, доки червоний відблиск не зник за рогом. Тепер їй треба було знайти хоча б кілька годин тепла, але всі знайомі двері могли виявитися продовженням тієї самої пастки…
