Безпорадність мучила сильніше за мотузки. Ведмідь був поранений через мене, а я не міг йому допомогти й лише марно смикав ослаблені пута зв’язаними руками. Крихітка тим часом перестав чекати чергової атаки. Розлючений болем, він сам пішов на вовків, кидаючись то в один, то в інший бік і не дозволяючи їм наблизитися.
Його важкі лапи залишали у вологій землі глибокі борозни. Кожен удар міг стати для вовка останнім, тому зграя стала обережнішою й потроху подалася назад. Але хижаки не йшли: вони й далі кружляли, розділялися й знову зближувалися, сподіваючись змусити ведмедя припуститися помилки. Крихітка стрімко розвертався назустріч кожному випаду, зустрічаючи вовків вишкіреною пащею й ударами пазуристих лап.
Один вовк на частку секунди забарився. Він стрибнув, коли ведмідь уже розвертався йому назустріч, і важка лапа наздогнала його в повітрі. Удар відкинув вовка вбік. Він заскавчав, спробував підвестися, але пошкоджена лапа підломилася, і хижак, сильно шкутильгаючи, почав відходити від місця сутички.
Решта завмерли, помітивши, що один із них більше не здатен битися. Крихітка не став переслідувати пораненого. Натомість він повільно зробив два кроки до ватажка, знову звівся на задні лапи й роззявив пащу. Новий рев ніби пройшов крізь землю, а передні лапи були готові обрушитися на будь-кого, хто наважиться продовжити бій…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
