Крихітка повернувся до вовків, що заходили праворуч. Один із них кинувся вперед і відразу ж відскочив, змусивши ведмедя марно змахнути лапою. Другий майже одночасно метнувся збоку, але Крихітка різко розвернувся й відігнав його гарчанням. Вовки діяли за звичною для зграї схемою: хибними випадами виснажували сильнішого супротивника й шукали відкрите місце. Ведмедеві доводилося стежити одразу за кількома напрямками. Він переносив вагу з лапи на лапу, різко повертав голову й після кожного випаду займав попереднє місце, затуляючи собою дерево, до якого мене прив’язали.
Поки ведмідь стримував тих, що наступали праворуч, двоє ліворуч припали до землі й поповзли до мене. Я щосили смикнув зв’язаними руками, не зважаючи на біль у здертих зап’ястках. Ослаблена мотузка потроху піддавалася, але до найближчого вовка залишалося вже не більш як десять метрів. Його очі світилися в тіні, а морда була спрямована просто на мене.
Крихітка помітив небезпеку й помчав до них. Від його реву птахи з шумом знялися з кущів, а вовки шарахнулися назад. Один відступав повільніше за інших і, вишкірившись, навмисне відводив захисника від мене. Ватажок тільки цього й чекав. Він рвонув ззаду й устиг вчепитися ведмедеві в стегно, перш ніж той обернувся.
Від болю Крихітка заревів так, що в мене заклало вуха. Він усім тілом рвонув убік і струсив супротивника. Ватажка відкинуло на кілька метрів; він перекинувся й знову підвівся на лапи, готовий продовжити напад. На шерсті ведмедя проступила кров, а при кожному русі Крихітка на мить припадав на поранену задню лапу. Однак він не відступив ані на крок і знову загородив мене собою. Я залишався біля дерева й міг лише дивитися, як звір, якого я колись урятував, тепер б’ється одразу за два життя…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
