Ластівка ніби враз забула, що має давати молоко. Щовечора руда корова неспокійно переступала в хліві, тягнулася до темного горищного лазу й мукала з таким розпачем, що в господині стискалося серце. Марія Степанівна покликала ветеринара, але той не виявив жодної хвороби. Причина ховалася вгорі, серед старого сіна й запилених балок. Коли жінка таки піднялася туди з ліхтарем, побачене позбавило її мови.
За місяць чоловік у дорогому костюмі опиниться перед слідчим — блідий і розгублений. Але того вечора ніхто в селі ще не здогадувався, з чого все почнеться.
Сонце сховалося за річкою, над полями догорав вечірній світ. Пахло сухою землею й свіжим сіном, за річкою перегукувалися собаки. Марія Степанівна несла до хліва дійницю. Майже тридцять років вона ходила цією стежкою й могла б дістатися до дверей із заплющеними очима.
Марії Степанівні виповнився шістдесят один рік. Її натруджені руки не боялися праці, а біду вона звикла зустрічати з рівною спиною. Та з-за дверей хліва долинув протяжний звук. Жінка завмерла на пів кроці й поклала руку на груди.
Ластівка мукала не від голоду й не тому, що кликала теля. У цьому низькому, надривному голосі чулося майже людське занепокоєння. Руда корова з білою міткою на лобі стояла посеред стійла, закинувши голову, і не зводила очей зі стелі.
Над хлівом було старе горище. Біля самого лазу Марія регулярно брала сіно, але в дальні кутки під дахом не зазирала вже багато років. Вона поставила дійницю й погладила теплий коров’ячий бік.
— Ну що з тобою, хороша моя? Чого так убиваєшся?
Ластівка не заспокоїлася. Її бив дрібний дрож, копита шаруділи по підлозі. Корова повернулася до лазу й знову протяжно замукала, ніби кликала господиню за собою.
Марія присіла на лаву, притулилася чолом до жорсткої рудої шерсті й почала доїти. Зазвичай цівки дзвінко билися об дно дійниці, але тепер у ній ледь плескалося молоко. Невдовзі вим’я спорожніло, а дійниця так і лишилася майже порожньою.
Жінка недовірливо зазирнула в дійницю. Раніше Ластівка незмінно давала ціле відро густого молока з жовтуватою вершковою піною, і на їхній вулиці це знали всі.
— Невже захворіла, рідна? — прошепотіла Марія.
По спині Марії пробіг холодок. Корова важко видихнула, не відводячи очей від чорного отвору. Господиня витерла руки об фартух і поставила дійницю на лаву. Ластівка ніколи не тривожилася без причини.
Ластівка з’явилася в Марії ще теличкою. Господиня сама випоювала малу з соски й виходжувала її. Корова виросла відданою й ходила за Марією подвір’ям майже як собака. Тим страшніше було бачити, як вона худне, втрачає апетит і з настанням сутінків тягнеться до стелі.
Ранок видався ясним. На траві іскрилася роса, півень кричав біля паркану, та Марія після безсонної ночі нічого не помічала. Вона годинами слухала глухе мукання за стіною. Ранковий удій виявився таким самим мізерним.
Ластівка навіть не торкнулася сіна, яке господиня спустила з горища. Дізнавшись про біду, сусідка Лариса сплеснула руками.
— Машо, не можна більше чекати. Клич Богдана, поки не втратила свою годувальницю.
Молодий ветеринар приїхав опівдні на поскрипуючому велосипеді. До багажника був прив’язаний потертий робочий чемоданчик. Богдан уважно прослухав серце й легені Ластівки, обмацав боки та вим’я, виміряв температуру, оглянув очі. Що довше тривав огляд, то глибше сходилися його темні брови.
— Явних ознак інфекції чи запалення не бачу, Маріє Степанівно, — нарешті зізнався він. — Серце працює рівно, легені чисті, з вим’ям теж усе гаразд.
— Тоді чому молока майже немає? І чого вона щовечора так мукає, ніби на горищі сталася біда?
У її голосі надія змішувалася зі страхом. Богдан іще раз глянув на корову й розвів руками.
— Схоже на сильний переляк. Щось не дає їй спокою. Поки що спостерігайте, а якщо стане гірше, одразу кличте. Я й серед ночі приїду…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
