Життя без прикрас— Заходь.
Він увійшов, оглянув квартиру. Кілька секунд ми мовчали. Тут залишалися ті самі меблі, фотографії в рамках, книжкова полиця, повз яку він роками дивився, нічого не помічаючи.
— Я скучив за нашим домом.
— Колись ти бував тут частіше.
— Пам’ятаю.
Ми сіли одне навпроти одного. Денис довго дивився на свої руки, перш ніж заговорити:
— Мені було соромно. Через те, якою я тебе уявляв.
Я чекала продовження.
— Думав, ти самотня. Вийшла на пенсію, живеш минулим і намагаєшся довести самій собі, що ще комусь потрібна, — продовжив Денис.
— Бути корисною мені справді хотілося.
Він підвів очі.
— Я не знав, що ти робиш щось серйозне.
— Ти мене про це не питав.
— Треба було спитати.
— Треба.
Він знову опустив погляд.
— Мамо, пробач.
Тепер я почула щирість. Але прийняти вибачення ще не означало знову довіряти. Я могла пробачити сина й водночас залишити своє життя у власних руках.
— Дякую, що сказав це. Для мене це важливо.
Денис кивнув, а потім поставив запитання, на яке я чекала:
— І що ти тепер робитимеш із грошима?
Я ледве стрималася від сміху. Отже, ось навіщо він прийшов — так мені тоді подумалося.
— Поки не визначилася.
— Можна ж допомогти сім’ї.
— Я вже допомагаю людям.
— Я про нас кажу.
— Денисе, у тебе є робота.
— Я знаю. Але є квартира, витрати. Ми будуємо плани на майбутнє.
— То в чому саме вам потрібна допомога?
Відповіді не було. Я відкинулася на спинку стільця.
— Якщо тобі потрібна мати й ти хочеш, щоб ми знову були близькі, я готова з тобою говорити. Якщо ж ти бачиш у мені можливість щось отримати, продовжувати цю розмову я не стану.
Він виглядав ображеним. Можливо, йому й справді було боляче. Мені здавалося, мої слова позбавляли його зручних пояснень, якими раніше можна було обходитися.
— Мені потрібна моя мама, — сказав він тихо.
— Тоді й стався до мене як до матері.
Він кивнув. Уже перед виходом, зупинившись біля дверей, запитав:
— Можна буде приїхати до тебе на вечерю?
Я подумала, перш ніж відповісти:
— Спочатку зателефонуй.
Денис ледь усміхнувся.
— Обов’язково.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.