Життя без прикрасМати довго мовчала, потім розгублено перепитала:
— Ти закрив? Навіщо?
— Довелося по-іншому поглянути на наші сімейні цінності. — Олексій намагався говорити рівно, хоча всередині все кипіло. — Учора я побачив: одним онукам у вас навіть нормально поїсти нічого, іншим — делікатеси, подарунки, конверти з грошима.
— Олексію, ти не розумієш! Каті зараз важко, постійного заробітку немає. Її дітям увага потрібна!
— Моїм не потрібна? — перебив Олексій. — Чим вони гірші? Чи річ у тім, що їхній батько щомісяця допомагає вам грошима?
— Несправедливо говориш! — почувся голос Володимира Тарасовича. — Ми вас обох однаково любили!
— Ви знаєте, що це неправда. Для Каті завжди була одна мірка, для мене — інша. Тепер ви так само ділите онуків. Із моїми дітьми цього більше не буде.
— Як ти можеш? — Мати заговорила тремтячим голосом. — Ми тебе виростили, одягали, годували. І ось що отримуємо на старість!
— Виростили. Тільки Катю — з любов’ю, а мене — наче обов’язок виконували. Зараз її дітям раді, з розкритими обіймами зустрічають, стіл накривають. Мої слухають, які ви бідні, і їдять несвіжу ковбасу.
Мати заридала. Олексій скривився: знайомий із дитинства прийом. Коли аргументи закінчувалися, сльози мали змусити його відчути провину.
— Мамо, — продовжив Олексій, — не треба плакати. Рішення ухвалено. Якщо у вас є улюблені онуки й решта, нехай батьки улюблених і допомагають. Тепер черга Каті вас утримувати: на її хлопчиків ви завжди готові витратитися.
— Їй нічим нам допомагати: постійного заробітку в неї немає.
— А в мене, думаєш, гроші друкуються? Я працюю, мамо. Буває, по дванадцять годин на добу, щоб вистачало моїй сім’ї й вам. Якщо допомога нічого не означає, якщо моїм дітям залишаються недоїдки з панського столу, поки Катині отримують найкраще, більше грошей від мене не буде.
— Невдячний ти син! — обурився батько. — Стільки ми для тебе зробили!
— Я для вас теж чимало зробив, — спокійно відповів Олексій. — Далі житимемо окремо одне від одного. Ростити дітей із відчуттям, що вони люди другого сорту, я не дозволю. Прощавайте.
Він завершив дзвінок. Більше говорити було ні про що. Тягар на душі залишився, але поруч із ним з’явилося полегшення: ніби нарешті вдалося скинути ношу, яку тягнув багато років.
Юлія вийшла до нього на балкон і мовчки обійняла.
— Ти чула розмову?
— Достатньо, щоб сказати: ти маєш рацію. — Вона пригорнулася до чоловіка. — Важко, звісно. Але це треба було зробити.
— А найдивніше… — Олексій глянув у нічне небо. — Провини немає. Узагалі не відчуваю. Шкода тільки, що в нас дійшло до такого.
За наступний тиждень Олексій так і не дочекався жодного дзвінка від батьків. Він готувався до благань, погроз, докорів — до чого завгодно, тільки не до цього мовчання. Йому здавалося, що його вирішили взяти змором: почекати, поки він сам не витримає, набере номер і почне вибачатися. Але поступатися він не збирався. Уперше за багато років він був упевнений, що захищає не лише себе, а й гідність Микити та Варвари.
У п’ятницю, коли Олексій повертався з роботи, біля під’їзду його зупинила Ольга Сергіївна. Літня сусідка, вчителька на пенсії, приятелювала з його матір’ю.
— Олексію, добрий день! Як там ваша мама? Щось давно я її по відео не бачу.
— Добрий день, Ольго Сергіївно. — Він усміхнувся. — Ми з нею давно не розмовляли, тож не знаю. А що вас стривожило?
— Ми з нею щосереди зазвичай зідзвонюємося по відео, а цього разу вона так і не з’явилася. От я й непокоюся.
Олексій замислився: раніше за інтернет у батьків платив він. Якщо грошей не вистачило, послугу могли відключити — можливо, його рішення вже позначалося на їхньому повсякденному житті.
— Найімовірніше, щось із технікою, — відповів він, уникаючи пояснень. — Ви не хвилюйтеся, з мамою все добре.
Удома він переказав Юлії зустріч із сусідкою.
— Думаєш, вони й справді зіткнулися з труднощами? — запитала дружина.
— Не сумніваюся. Тільки вони самі обрали, як поводитися. Можна було зателефонувати, визнати, що були неправі, попросити пробачення. А вони, схоже, воліють мовчати. Чекають, що я першим здамся й почну розмову.
— І що ти робитимеш?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.