Життя без прикрасУвечері, уже після того, як діти заснули, зателефонувала Катерина. Сам собою її дзвінок був несподіванкою: без причини сестра майже ніколи не телефонувала. Вітатися з братом вона не стала.
— Олексію, що ти влаштував? Ти розумієш, що батьки вже на межі нервового зриву?
— Привіт, Катю. Нічого я не влаштовував, — спокійно відповів він. — Перестав давати гроші людям, для яких мої діти гірші за твоїх. Тільки й усього.
— Та про що ти говориш? — В її подиві не чулося удавання. — Вони ж душі не чують у твоїх дітях!
— Тому моїм дісталися черстві бутерброди, а твої їли червону рибу й тістечка? — Олексій усміхнувся. — Не треба вдавати, що не розумієш.
Катерина відповіла не відразу.
— Послухай, — продовжила Катерина, — невдалий день може бути в кожного. Може, вони не встигли до вашого приїзду нічого приготувати. Ти ж знаєш, мамі треба, щоб усе було ідеально.
— Коли приїжджаєш ти з хлопчиками, так і буває. А нам дістається те, що вийде. Тільки тепер я більше не збираюся цим перейматися. Своє рішення я ухвалив.
— Олексію, але вони на пенсії! Їм грошей і так не вистачає, а ти взяв і позбавив їх допомоги.
— А сама ти їм щось даєш?
— Я… зараз у мене скрутні часи, — зам’ялася Катерина. — Мені б самій якось звести кінці з кінцями.
— Тоді що нам обговорювати? Добре влаштувалися: я оплачую рахунки, а тобі дістаються всі лаври улюбленої доньки. Більше так не буде. Якщо хочеш забезпечити батькам гарне життя — допомагай. Я тепер забезпечуватиму свою сім’ю.
— Егоїст ти! — випалила сестра. — Завжди таким і був!
— Не егоїст, Катю. Я перестав бути дійною коровою. — Олексій помовчав. — І знаєш що? Мені це подобається.
Розмова закінчилася, а разом із цим прийшло несподіване полегшення. Ніби Олексій нарешті скинув важкий тягар, який багато років ніс на собі. Відмовитися від колишньої ролі було важко, але зараз він ще твердіше вірив, що зробив це недаремно.
У суботу вранці до нього підійшов Микита. Із заклопотаного обличчя сина було видно, що той збирається запитати про щось важливе.
— Тату, ми наступними вихідними знову поїдемо до бабусі Тані?
Олексій уважно подивився на хлопчика.
— А тобі хочеться?
Микита знизав плечима.
— Не дуже. Нудно там. І Дениса з Єгором бабуся любить більше, ніж нас.
Олексієві стало боляче від цих слів. Він намагався вберегти дітей від образи, а вони вже все бачили й розуміли. І несправедливість, із якою дорослий міг сяк-так упоратися, ранила їх сильніше.
— Вона любить і вас, — м’яко сказав він. — Тільки показати це їй не завжди вдається. Давай краще до маминої мами з’їздимо? У вас же є ще бабуся Лера, а вона вас обожнює.
Обличчя Микити одразу проясніло.
— Давай! Вона нам завжди печиво пече. І в саду в неї можна гратися!
— Тоді домовилися, — усміхнувся Олексій. — Наступні вихідні проведемо в бабусі Лери.
Після цієї розмови Олексій остаточно переконався, що вчинив правильно. Микита й Варвара заслуговували на турботу, яку не доводилося б удавати, і на любов, якої не треба було домагатися. Олексій збирався зробити все, що від нього залежало, щоб у них це було. Батьки обрали своє ставлення до онуків; із наслідками тепер мали розбиратися самі. Можливо, з часом вони зрозуміють свою помилку.
Від блокування картки минуло два тижні. Вечорами більше не телефонувала мати: не скаржилася на здоров’я, не просила додати на рахунок ще трохи, щоб дотягнути до пенсії. Удома в Олексія стало спокійно, наче затяжна гроза скінчилася й з-за хмар нарешті вийшло сонце.
Одного недільного ранку Олексій складав із Микитою новий конструктор, коли у двері подзвонили. Молодий кур’єр на порозі тримав бандероль і звіряв ім’я з накладною.
— Скиба Олексій Володимирович?
— Так, це я, — підтвердив Олексій і розписався за доставку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.