Життя без прикрасДіти одяглися без заперечень, попрощалися. Дідусь із бабусею обійняли їх мляво: увага обох уже повернулася до Катерини й близнюків.
У машині Варвара пригорнулася до брата.
— Тату, чому бабуся Таня нам сказала, що смачненького немає, а Денисові з Єгором стільки всього дала?
Олексій міцніше стиснув кермо. Він не знаходив слів, якими можна було пояснити п’ятирічній доньці несправедливість і бабусину любов, що дістається не всім.
— Мабуть, забула про цю їжу, — знову збрехав він. — Вона ж старенька, іноді плутає.
Дорогою додому думки вже були іншими. В Олексія складався план: він хотів змінити те, що відбувалося, раз і назавжди відновити справедливість.
Увечері діти заснули, а він усе сидів на кухні, дивлячись перед собою. Згадував Варвару й відсунуті від неї цукерки, ображеного Микиту. Улюблену книжку він так і не показав дідусеві. Поруч із цими спогадами поставали осяяні радістю обличчя близнюків над делікатесами.
Юлія тихо ввійшла, поставила перед ним гарячий чай і сіла навпроти, уважно вдивляючись у чоловіка.
— Невдало з’їздили?
— Ще гірше, ніж зазвичай, — Олексій потер скроні. — Найогидніше — діти все помітили. Від них не приховаєш, вони розуміють.
Він розповів, чим зустріли їх батьки: порожнім холодильником, скаргами на пенсію, бутербродами зі старою ковбасою. І як чарівним чином усе змінилося, щойно з’явилася Катерина.
— Могла б і сама здогадатися, — гірко всміхнулася Юлія. — На минулий Новий рік близнюкам твоя мама планшети подарувала, а нашим кожному по парі шкарпеток. Бо «у ваших дітей і так усе є». Пам’ятаєш?
Він кивнув. Пам’ятав і те свято, і власні шістнадцять років: батьки не привітали його, заклопотані виступом Катерини в музичній школі. На випускний не прийшли — ремонтували сестрі кімнату. На його весіллі мати плакала, переживаючи: «Тепер ти зовсім від нас підеш, хто про нас подбає?»
— Стільки років ти їх утримуєш, — вела далі Юлія. — А Катя їм хоч щось дає?
— Мені про таке невідомо. Позичає постійно, це так.
— І улюблениця все одно вона. А ти… — Юлія не договорила. — Себе мені не шкода. Дітей шкода.
Олексій дивився у вікно, на нічне подвір’я. З несправедливістю до себе він мирився роками. Але дивитися, як її терплять його діти, більше не міг.
— Дорогою я вирішив, що робити. Завтра зателефоную в банк, заблокую картку, на яку їм переказую.
— Ти впевнений? — Юлія поклала руку йому на плече. — Мама твоя цього не переживе. Звикла ж…
— Отже, доведеться відвикати. Або до улюбленої доньки звертатися. Для неї в них завжди все знаходиться.
Розмова затягнулася. Згадали, як після народження Микити Тетяна Олегівна приїхала до пологового будинку один раз. Коли народилися близнюки, вона на два тижні переселилася до Катерини. Як його діти отримували від неї лише символічні подарунки, а на свята племінників бабуся витрачала цілий статок.
— А раптом вони цього не бачать? — припустила Юлія. — Може, навіть не розуміють, що виходить.
— Розуміють, — зітхнув Олексій. — Від мене їм потрібен гаманець. Я забезпечую, а Катя тішить. Хвалить їх, компліменти каже, пояснює, які вони чудові батьки. А я…
— А ти платиш. Мовчки, — закінчила Юлія.
Наступний ранок був похмурим. Поки діти спали, Юлія готувала сніданок, а Олексій сидів із телефоном, збираючись із думками. Нарешті відшукав у контактах номер банку й зателефонував.
— Добрий день. Олексій Скиба. Мені потрібно заблокувати картку.
Операторка ввічливо запитала про причину звернення.
— Нею користуються не за призначенням. Хочу не лише заблокувати, а й закрити.
Довелося відповісти на уточнювальні запитання й підтвердити особу. Потім картку заблокували та закрили.
Стало легше, наче з плечей зняли важкий тягар. Олексій іще сумнівався, проте від свого рішення відмовлятися не збирався.
— Вийшло? — запитала Юлія, поставивши перед ним омлет.
— Так, — кивнув він. — Тепер подивимося, як відреагують.
Надвечір телефон вибухнув дзвінками матері. Олексій залишав їх без відповіді: до розмови він іще не був готовий. Треба було заспокоїтися, знайти слова.
Передзвонив він лише тоді, коли вклали дітей. Щоб не потривожити Варвару, яка чутливо спала, вийшов на балкон.
— Олексію, що з карткою?! — У голосі Тетяни Олегівни була паніка. — Ми по продукти пішли, а вона заблокована. Потім повідомлення отримали, що її закрили зовсім. Це в банку помилилися?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.