Нудота підкотила різко, ніби хтось зсередини стиснув їй горло крижаною рукою. Анна ледь устигла розплющити очі, як уже скинула з себе ковдру й, похитуючись, кинулася до ванної. Двері зачинилися за її спиною тієї ж миті, коли шлунок знову болісно скрутило.
Так починався майже кожен ранок. Два місяці поспіль — одне й те саме болісне пробудження, одна й та сама холодна плитка під колінами, одна й та сама слабкість після нападу, ніби з неї викачали всю кров. Анна вмилася, довго тримала долоні під крижаним струменем і тільки потім підвела очі до дзеркала.
Звідти на неї дивилася жінка, яку вона впізнавала дедалі менше. Бліда шкіра, сині тіні під очима, болісно загострені вилиці. За кілька тижнів вона втратила стільки ваги, що одяг став висіти на ній вільними складками. Повною Анна ніколи не була, але тепер худорлявість виглядала моторошно. На роботі вже почали перешіптуватися. Вона чула уривки фраз: «нерви», «виснаження», «вона зовсім себе не береже».
Двері тихенько прочинилися. У щілині з’явилося обличчя Максима — стривожене, невиспане.
— Знову? — спитав він майже пошепки.
Анна кивнула. Говорити не було сил.
Максим увійшов, обережно обійняв її за плечі. Від його сорочки пахло звичним одеколоном — терпким, деревним, із легкою цитрусовою гірчинкою. Колись цей запах миттєво її заспокоював. Сьогодні він лише нагадав, як давно вона не почувалася здоровою.
— Може, спробуємо ще одного спеціаліста? — тихо запропонував він. — Мама казала, що знає хорошого лікаря. Каже, до нього важко потрапити, але вона домовиться.
При слові «мама» Анна мимоволі напружилася. Вона спробувала приховати цей рух, але, здається, Максим однаково помітив. Раїса Петрівна була єдиною тріщиною в їхньому шлюбі, тонкою, але глибокою. Такою, об яку вони постійно різалися.
— Максиме, я вже була в п’ятьох лікарів, — втомлено промовила вона. — У всіх одне й те саме: аналізи без відхилень, серйозних проблем не бачать, можливо, нервове.
— Тоді, може, справді потрібен психолог?
Анна відсторонилася й подивилася на чоловіка. Їй здалося, що в його погляді майнула тінь сумніву. Зовсім коротка, майже невловима. Чи їй уже починало ввижатися? Максим любив її. У цьому вона завжди була певна.
— Я не вигадую хворобу, — сказала вона неголосно, але жорстко.
— Я такого не казав.
— Але твоя мама, звісно, вважає саме так?
Максим насупився. Повітря між ними відразу стало важчим.
Анна пошкодувала про різкість майже одразу.
— Пробач. Я просто виснажилася. Ця нудота… вона мене добиває.
Він кивнув, але образа в очах залишилася. Максим погано зносив будь-які її слова про матір. Для нього Раїса Петрівна була людиною майже бездоганною: сильною, розумною, стійкою, такою, що все витримала. А Анна була дружиною, яка чомусь не зуміла стати для цієї жінки своєю.
Збираючись на роботу, вона машинально торкнулася прикраси на грудях. На тонкому ланцюжку висів сріблястий овальний кулон із вигравіюваною квіткою. Максим подарував його на річницю весілля — якраз два місяці тому.
«Нехай тобі завжди здається, що я поруч», — сказав він тоді, застібаючи ланцюжок у неї на шиї.
Відтоді Анна майже не знімала кулона. Метал приємно холодив шкіру. Вона провела пальцем по гладенькій поверхні й ледь усміхнулася. Що б не відбувалося, у неї був Максим. Людина, яка одного разу увійшла в її життя й зробила його іншим.
На роботу Анна, як завжди, їхала підземкою. Ранковий потік людей ніс її разом з усіма: запахи кави, парфумів, вологих пальт, приглушений гул голосів, короткі дзвінки телефонів. Вона сперлася на поручень і прикрила очі. Нудота після нападу трохи відступила, але слабкість трималася в тілі важкою ватою.
— Перепрошую.
Голос пролунав так близько, що Анна здригнулася.
Перед нею стояв літній чоловік. Високий, охайний, із сивою бородою й темними уважними очима. Костюм на ньому був старомодний, але чистий і добротний. На пальці поблискувала широка каблучка з тонким різьбленням.
— Ми знайомі? — розгубилася Анна…
