— Ні. Але мені треба вас попередити.
Він говорив тихо, майже не ворушачи губами. Від нього пахло папером, старим деревом і чимось металевим.
— Перепрошую, я не розумію, — Анна спробувала відступити.
Вона вже вирішила, що перед нею або дивний нав’язливий чоловік, або шахрай. Але чоловік не став хапати її, не перегородив шлях. Він лише ледь торкнувся її зап’ястка — обережно, майже вибачливо.
— Зніміть ланцюжок, — сказав він. — Я бачу, що сховано в кулоні.
Анна заціпеніла. Пальці самі потягнулися до прикраси.
— Це подарунок чоловіка. Ви взагалі розумієте, що говорите?
— Відкрийте його.
У його голосі не було загрози. Лише спокійна впевненість, від якої стало ще страшніше.
— Він не відкривається. Це суцільна річ.
Чоловік похитав головою.
— Відкривається. Подивіться на бічну грань. Тонка лінія — це не оздоба. Це стик механізму.
Анна хотіла різко відповісти, покликати охорону, вийти на найближчій станції — зробити що завгодно, аби позбутися цієї розмови. Але погляд незнайомця її зупинив. У ньому не було ні божевілля, ні жадібної цікавості. Лише тривога.
Потяг сповільнився. Двері відчинилися, люди заворушилися, хтось штовхнув Анну плечем. Чоловік вийняв із кишені невелику візитівку й простягнув їй.
— Григорій Семенович Руднєв. Ювелір, експерт зі старовинних прикрас. Сорок років роботи. Не вірите — перевірте самі. Але якщо вам дороге життя, зніміть цей кулон і більше не надягайте його.
Він вийшов на платформу. Двері зачинилися, і потяг знову рушив.
Анна залишилася стояти з візитівкою в руці. Серце калатало так гучно, ніби весь вагон мав це почути.
Робочий день тягнувся безкінечно. Аптека, де Анна працювала вже п’ятий рік, містилася в спокійному житловому кварталі. Постійні покупці, знайомі запитання, звичний запах ліків і антисептика. Зазвичай ця рутина допомагала їй триматися. Але сьогодні кожен рух давався важко.
— Аню, ти зовсім біла, — зауважила Лєра, її подруга й колега, коли потік покупців трохи вщух. — Тобі б додому.
— Знову зранку зле було.
— Тести робила?
Анна гірко всміхнулася.
— Стільки, що вже могла б купувати їх оптом. Усі негативні.
Лєра насупила брови. Вони дружили майже десять років, ще з часів навчання. Лєра працювала медсестрою в найближчій клініці, але часто заходила в аптеку, а про здоров’я Анни знала більше, ніж будь-хто.
— Інфекції виключали?
— Так.
— Шлунок, печінка, гормони?
