— Перевіряли.
— А токсикологію?
Анна повільно повернулася до неї.
— Ти зараз серйозно?
— Я перебираю варіанти. Симптоми дивні. Слабкість, постійна нудота, втрата ваги, а стандартні обстеження чисті. Іноді таке буває при тривалому впливі чогось токсичного. Малими дозами.
Анна відчула, як пальці стали холодними.
«Якщо вам дороге життя, зніміть цей кулон».
— Лєро, не кажи дурниць. Кому мене труїти?
Лєра подивилася на неї пильно.
— Твоїй свекрусі, наприклад.
— Лєро!
— Що? Ти сама розповідала, як вона до тебе ставиться. Як переконувала Максима покинути тебе. Як досі говорить про тебе так, ніби ти випадкова помилка в його житті.
Анна відвернулася до вітрини з препаратами й зробила вигляд, що перевіряє цінники.
Раїса Петрівна справді не любила її. Цього навіть заперечувати було неможливо. Але отруєння? Це звучало жахливо. Ненависть, шпильки, приниження — так. Але вбивство? Ні. Ні, це неможливо.
Візитівка в кишені здавалася гарячою, ніби лежала не в тканині, а просто на шкірі.
Увечері Анна повернулася додому й насамперед зачинилася у ванній. Вона довго розглядала кулон у дзеркалі. Сріблястий овал, тонке гравіювання, акуратна квітка на лицьовому боці. Максим казав, що замовив його в майстра. Ручна робота, єдиний екземпляр.
Вона провела нігтем по бічній грані — і завмерла.
Лінія справді була. Тонка, майже невидима, ніби волосинка, застигла в металі. Раніше Анна сприймала її за декоративну деталь.
— Аню, ти вдома? — пролунав голос Максима з передпокою.
Вона здригнулася й швидко сховала кулон під комір блузки.
— Так, я у ванній.
Коли вона вийшла, Максим уже знімав куртку. Він виглядав утомленим. Останніми тижнями він затримувався допізна: великий проєкт, складний замовник, безкінечні погодження.
— Як ти? — спитав він, цілуючи її в лоб.
— Краще. Вдень майже не нудило.
— От бачиш. Може, все-таки відпускає?
Анна кивнула. Вона знала, що це неправда. Нудота нікуди не поділася — просто вона навчилася ховати її від інших. А слабкість ставала сильнішою. Іноді на роботі їй здавалося, що ноги перестануть тримати будь-якої миті.
За вечерею Максим розповідав про проєкт. Анна слухала, але зміст слів проходив повз. Її думки крутилися довкола кулона й літнього ювеліра. Розповісти чоловікові? Але що вона скаже? Що випадковий чоловік у транспорті заявив, ніби його подарунок небезпечний? Максим вирішить, що вона остаточно змучилася й навіює собі страшне.
— Мама просила нас заїхати до неї в неділю, — сказав він між іншим.
Анна ледь стримала зітхання.
— Знову?
— Вона переживає за тебе.
— Невже? — скепсис прозвучав надто виразно.
Максим відклав виделку.
— Аню, ти несправедлива. Вона хоче допомогти.
— Допомогти? Твоя мати з першого дня зробила все, щоб я почувалася зайвою.
— Вона просто непроста людина.
— Непроста? Це вона сказала мені на нашому весіллі, що я зіпсувала тобі життя. Це вона дзвонила тобі щодня й переконувала розлучитися. Це вона досі не вимовляє мого імені, а каже «ця твоя дружина».
Максим скривився.
— Вона моя мати.
— А я твоя дружина. Чи це різні категорії важливості?
