Село в глибинці. Заможне господарство. Стоїть така спека, що плавиться асфальт, а повітря тремтить над соняшниковими полями.
Та сьогодні в селі не працюють, сьогодні гуляють. Весілля. І не просте, а пишне.
Син керівника господарства Андрій одружується з першою красунею, бібліотекаркою Оксаною. У місцевому клубі столи накриті літерою П. Скатертини білі, накрохмалені аж до хрускоту. На них — гори їжі: холодець, домашня ковбаса, запітнілі пляшки із самогоном і дефіцитне шампанське.
Грає гармошка, баби в квітчастих хустках витирають сльози розчулення, мужики вже розстебнули верхні ґудзики сорочок. У центрі, на чолі столу сидять молоді. Андрій у модному імпортному костюмі, Оксана в сукні, яку їй шили на замовлення в самому місті.
Вона схожа на порцелянову ляльку: бліда, нерухома, на обличчі — ані тіні усмішки. Але гості списують це на хвилювання. Поруч із нареченим сидять двоє свідків — найкращі друзі, Стас на прізвисько Кастет і Діма на прізвисько Рваний. Здоровезні пикаті хлопці, нещодавно звільнені з тюрми за амністією.
Вони регочуть найголосніше, ляскають Андрія по плечу, підморгують нареченій. Вони почуваються господарями цього свята, та й не лише свята. «Ну що, люди!» — горлає захмелілий Стас, підводячись зі склянкою.
«Годі жувати! Гірко молодим! Гірко!» Зал підхоплює. «Гірко! Гірко!» Сотні горлянок ревуть, вимагаючи поцілунку. Андрій тягнеться до нареченої.
Його обличчя лисніє від поту й горілки. Оксана повільно встає. Вона не цілує чоловіка.
Вона бере зі столу особливий гарний графин із рубінового скла. «Я хочу, щоб цей тост випили мої головні чоловіки». Її голос звучить тихо, але в тиші, що запала, його чує кожен.
«Андрію, Стасе, Дімо. Це за вашу дружбу. До дна».
Вона наливає їм по повному келиху густого, темного домашнього вина. Хлопці, втішені увагою красуні, перезираються. «О, дає наречена! Вшанувала?» — гигоче Діма.
Вони цокаються. Дзвін скла розноситься залом. Троє чоловіків залпом осушують келихи…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
