Життя без прикрасКоваленко запропонував укласти угоду.
— Великої суми я не подужаю.
— Обговоримо, як розділити її на частини. І прошу: ні чоловікові, ні сестрі не телефонуйте. Напевно скажуть, що в повідомленнях звичайні робочі питання.
— Нехай пояснюють.
— Але не вам.
Пізно ввечері Оксана застала Галину на кухні.
— Їхні листи збереглися. Людмила обіцяла розібратися з архівом, Вадим знав про платежі заздалегідь. А Кравченко мав підтвердити розпорядження згори.
— Сестра ж?
— Найрідніша.
— Чому ж так?
Оксана всміхнулася невесело.
— Аліну я народила у двадцять один. Спершу на кожну покупку гроші рахувала. Потім з’явився маленький склад: сама розвозила зразки, ночами збирала замовлення. Людмила побачила вже розвинену компанію, машину, будинок. Як усе починалося, їй було нецікаво.
— Готовому заздрити люблять.
За кілька днів Оксані зателефонував колишній головний бухгалтер Василь Петрович Лісовський.
— Оксано Степанівно, ви погодитеся зустрітися?
— Для чого?
— Мені треба вам дещо сказати.
У кафе біля автостанції він чекав на неї, прийшовши заздалегідь.
— Мені показали частину старих файлів Савчука. Там не ті документи, що були під час першого розслідування.
— На початкових договорах немає ваших віз, — продовжив Василь Петрович. — І заявки йдуть під іншими номерами.
— Тоді ви чому цього не побачили?
— Я працював лише з наданими паперами. Уже було листування, свідчення Кравченка. Вадим запевняв, що ні про що не знав. Усе складалося в одну картину.
— Зручну.
— Так.
— Ви вірили, що я винна?
Василь Петрович підвів на неї очі.
— Вірив. Тепер можу офіційно пояснити, як погоджували договори. Ранні файли якраз відповідають порядку, який був за вас.
— Чому тепер вирішили допомогти?
— Три роки тому я помилився.
Оксана підвелася.
— Цифру у звіті переплутати — помилка. Ви підтвердили документи, з якими мене відправили до колонії.
— Я це знаю.
— Добре, що хоч знаєте.
Вона пішла. Увечері Галина запитала:
— Відпустило трохи?
— Ні.
— Отже, поки що болить ця розмова.
Наступного дня Юрій пояснив, що відомості Лісовського важливі, але самих лише їх для скасування вироку недостатньо.
— Нові обставини мають скластися докупи. Особливо потрібні свідчення Кравченка. Він брехав свідомо, тому тепер кожне його слово перевірятимуть з особливою ретельністю.
Степан Ігорович сам попросив Оксану про зустріч телефоном.
— Розмовляти мені з вами немає про що.
— Є про що.
— Тоді розповідайте слідчому. Офіційно.
І все-таки через два дні він приїхав до Липовежжя. Він так і не отримав від Оксани дозволу зайти до будинку. Розмова відбувалася біля хвіртки; Галина залишалася на веранді.
— Я чув, архів знайшли, — почав Степан.
— І тепер ви готові до правди?
— Три роки тому я Вадима боявся. Роботу втратити боявся. Син збирався до інституту, ще кредит…
— А до колонії зрештою відправили мене.
— Я не припускав, що вам дадуть шість років.
— Але сказали суду, що фіктивні договори вимагала укладати особисто я.
— На цьому Вадим наполіг. Людмила розписала дати, суми. Мені пояснили: відмовлюся — сам стану учасником.
— А коли суд закінчився?
Степан опустив голову.
— Заплатили. Через пов’язану фірму.
— За свідчення, — продовжив Степан. — Називали компенсацією. Але за що гроші, я розумів.
— Влучне знайшли слово, — долинуло з веранди.
Кравченко здригнувся.
— Я готовий дати офіційні свідчення.
— От і давайте. Мені більше розповідати не треба.
— Оксано Степанівно…
— Ідіть геть.
Коли він пішов, Оксана так і стояла біля хвіртки.
— У нього на кону була робота. У мене — три роки життя.
Галина підійшла до неї.
— Прощати його ти не зобов’язана.
За кілька днів Коваленко повідомив: Кравченко офіційно розповів і про тиск Вадима з Людмилою, і про гроші після суду. Тепер перевіряли сказане.
— Отже, все?
— Ні. Попередня картина руйнується одразу в кількох місцях, але ваш вирок поки що чинний.
Нагадування про це повернуло Оксану на землю.
Того ж вечора вона отримала рекомендованого листа від юридичної служби компанії. Від неї вимагали припинити поширювати відомості, що ганьблять репутацію керівництва, і попереджали про можливий позов.
Галина дочитала листа.
— Страшно?
— Не так, як раніше.
— Навіщо ж надіслали?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.