Життя без прикрасНаступного дня Юрій узяв копію.
— Особисто не відповідайте. Нехай захищають свої права законним шляхом, якщо вважають, що ви їх порушили. Для нас такий лист кращий за анонімні погрози.
Ще через тиждень він зателефонував:
— Матеріали для можливого перегляду передали до прокуратури. Тепер вони на розгляді в заступниці прокурора Наталії Олегівни Дубровської.
Юрій продовжив:
— Петро Олексійович зробив те, що належить слідчому: заяву прийняв, відомості перевірив у межах своїх повноважень, виявлені обставини оформив. Перегляд чинного вироку тепер не від його особистого рішення залежить.
— Дубровська з ним знайома?
— По службі перетиналися, звісно. Але оцінюватиме вона документи. Знайомство Галини Іванівни з Гончарем тут ні до чого.
Оксана відчула полегшення: їй не хотілося, щоб можливе виправдання приписували зв’язкам старенької. Увечері вона розповіла про дзвінок Галині.
— Я тебе до Петра послала, щоб двері відчинилися. А далі своїми ногами йди.
— Я вже йду.
Дорога машина під’їхала до будинку й зупинилася, коли минуло два дні. Оксана ще крізь шибку впізнала сестру. Та майже не змінилася: світле волосся, дорога куртка, та сама впевнена хода. Лише обличчя стало жорсткішим.
Першою двері відчинила Галина.
— До кого ви?
— До Оксани.
— А самі хто будете?
— Сестра її.
Старенька оглянула гостю.
— Тим цікавіше, чому вона вас не чекає.
— З ким розмовляти, я сама визначу.
— Це моя власність, — із коридору заявила Оксана. — Тут визначаю я.
Вони вийшли на подвір’я.
— Непогано влаштувалася, — зауважила Людмила.
— Після вас довелося шукати дешевше.
— Ти хоч розумієш, що затіяла? Новий процес розірве компанію судами.
— Мою компанію.
— Давно вже не лише твою.
— Коли ж ви встигли її отримати? Поки я сиділа?
— Ми її рятували.
Оксана відповіла не відразу:
— Від мене рятували?
— Після Аліни ти перестала нормально керувати. Переговори зривала, по два дні могла бути відсутня. На Вадимові було втримання контрактів, на мені — закриття фінансових дір.
— Я доньку поховала.
— Трагедії трапляються з усіма.
Галина підвелася зі стільця біля дверей. Оксана поглядом зупинила її.
— Далі, Людмило.
Сестра зрозуміла, що сказала зайве.
— Ти звикла: усе твоє. І компанія, і будинок, і Вадим.
— Тому ти з ним спала?
Людмила зблідла.
— Ми покохали одне одного.
— Коли це почалося?
Сестра відвела очі. Оксані більше не потрібна була відповідь.
— Їдь геть.
— Зачекай. Я ж із розумною пропозицією приїхала.
Вона витягла із сумки теку.
— Дамо тобі добрі гроші, із житлом допоможемо. Старі претензії компанії знімемо. А від тебе потрібно одне: облишити цю історію й жити спокійно.
— А вирок куди подінеться?
— Юристи подумають, що можна вдіяти.
— Ви ж вважаєте мене винною. Як тоді ваші юристи збираються виправляти законний вирок?
Людмила завмерла.
— Я про інше говорила.
— Саме про це.
— Оксанко, ти три роки вже втратила. Ще кілька збираєшся витратити на суди?
— А тобі що страшно втратити?
— Мені нічого.
— Навіщо тоді приїхала?
Сестра закрила теку.
— Вадим слушно каже: домовитися з тобою неможливо.
Вона рушила до машини, але біля дверцят обернулася.
— Виправдають — і що? Аліна повернеться? Дім буде як раніше? Усі забудуть, де ти сиділа?
Оксана побіліла.
— Імені моєї доньки не чіпай.
— Це правда.
— Ти заздрила тій, яка свою дитину поховала.
Людмила промовчала й поїхала.
На кухні Оксана сіла біля вікна. Галина поставила перед нею воду.
— Я її любила. Вона на десять років молодша за мене. Мені десять було, коли народилася. Я з нею надвір ходила, уроки допомагала робити. Аліна потім у ній улюблену тітку бачила.
— Від того й болючіше.
— Ховали Аліну, а вона тримала мене за плечі. А через кілька місяців уже з Вадимом спала.
Галина сіла поруч.
— Ігореві було тридцять два, коли загинув. Я потім цілий рік чашку його прибрати не могла. Окремо в шафі стояла.
— Хіба це дурниця?
— І твоє теж не дурниця.
Оксана сховала обличчя в долонях і заплакала. Давно вона не дозволяла собі плакати при комусь. Галина нічого втішного не казала — залишалася поруч.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.