Життя без прикрас— Дубровська вивчила матеріали. Підстави продовжувати процедуру перегляду є.
— Отже, вирок скасовують?
— Ні. Але відомості визнано досить серйозними: формальною відповіддю питання вже не закрили. Далі проходитимемо передбачену законом процедуру.
Галина поставила перед ним чашку.
— Поки й цьому раді.
Адвокат збирався йти, коли Оксані зателефонувала Марина Зайцева, яка раніше керувала продажами.
— Марино?
— Оксано Степанівно, вибачте за дзвінок. Сьогодні терміново зібрали керівників. Вадим розпорядився готувати документи для продажу вашого заміського будинку. Чому — не знаю. Людмила сказала: старий хвіст треба закрити до кінця тижня.
Оксана подивилася на Юрія.
— Що вона назвала хвостом?
Марина заговорила тихіше.
— Будинок, який ви після вироку втратили. Увесь цей час ним розпоряджалися люди Вадима. Тепер квапляться перепродати сторонньому покупцеві.
Наступного дня Коваленко з’явився в Липовежжі без попередження. Оксана побачила з вікна, як він вийшов із теки в руках з машини й попрямував до дверей.
— Що сталося? — запитала вона, відчиняючи.
— Щодо будинку самі поки нічого не робіть. Я перевірив повідомлення Марини. Продаж справді готують. Тільки власник за документами не Вадим.
— Хто ж?
— Товариство, пов’язане з його оточенням. Як переходили права, ще належить з’ясувати.
— Вони ж можуть устигнути продати!
— Самостійно не втручайтеся. Відомості вже надіслано куди слід. Виведення майна через підконтрольних осіб, якщо воно було, встановлюватимуть окремо.
— У цьому будинку Аліна виросла.
— На те Вадим і розраховує, що ви не витримаєте.
Галина принесла чай.
— Оксанка нікуди не поїде.
Оксана цього разу заперечувати не стала.
Через три дні Юрій зателефонував знову:
— Розпочато провадження за новими обставинами. Тепер відомості перевіряють у процесуальному порядку. Але чинного вироку це ще не скасовує.
— Що ж тоді змінилося?
— Питання вже не обмежується вашою заявою Гончару. Є архів Савчука, висновок фахівців, нові свідчення Лісовського, зізнання Кравченка. Підстав продовжувати достатньо.
Оксана притулилася до стіни.
— Суд коли?
— До нього нам ще належить дійти.
Тижні очікування давалися тяжко. Оксана працювала, виконувала умови умовно-дострокового звільнення, чекала звісток. Мовчання Вадима й Людмили непокоїло навіть більше за колишні погрози.
Одного вечора вона сказала Галині:
— Страшно, що знову отримаю відмову.
— Може й так бути.
— Хоч раз обнадіяли б.
— До суду ти сама не підеш.
Більшого їй того вечора не знадобилося.
Через кілька днів заїхав Петро. Оксана розпитувала про Вадима й Людмилу, але слідчий відповідати відмовився.
— Про інших осіб я з вами говорити не буду.
Галина схвально кивнула.
— Менше знаєш, міцніше спиш.
Коли він поїхав, Оксана раптом запропонувала:
— Якщо вдасться, поїдете зі мною.
— Це куди?
— Ще не знаю.
— Спершу дізнайся, потім розпоряджайся.
Наприкінці місяця Коваленко привіз новину, на яку Оксана не одразу знайшла відповідь.
— Прокурор завершив необхідну перевірку. Висновок направляють до суду, щоб вирішити питання про відновлення провадження.
— Тепер можуть скасувати старий вирок?
— Можуть скасувати й призначити новий розгляд. Можуть ухвалити й інше рішення, передбачене законом. Обіцяти результат заздалегідь я не буду.
— Коли засідання?
Юрій назвав дату. До неї залишалося менше двох тижнів.
Перед засіданням Оксана майже не спала. Над ранок вони з Галиною сиділи за чаєм.
— День, коли дали шість років, пам’ятаю. Вадим за весь час жодного разу на мене не глянув. А Людмила плакала так, наче засудили її.
— Завтра про них не думай. Про себе думай. Про те, як вийдеш.
Коваленко чекав на них біля суду. Оксана зупинилася перед сходами: із цієї будівлі її колись виводили під конвоєм. Пригадалися голос колишнього захисника, плач незнайомої жінки в коридорі, її власна думка: «Аліно, добре, що ти цього не бачиш».
Зараз біля неї була Галина Іванівна.
— Ходімо. Я для цього навіть кофту нову вдягла.
Висновок прокурора й нові матеріали забрали менше часу, ніж очікувала Оксана. Наталія Олегівна Дубровська перелічила розбіжності в електронних документах, відомості з резервного архіву й нові свідчення свідка. Юрій нагадав суду: коли ухвалювали попередній вирок, суд цих відомостей не мав.
Отримавши слово, Оксана встала.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.