Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь

Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь
Частина 1 з 12

Ірина їхала в таксі на задньому сидінні, притуливши голову до прохолодного скла. Два тижні — лише стільки знадобилося, аби її життя змінилося. А до того вона довго вважала себе щасливицею: щасливий квиток уже витягнуто, усе, про що колись мріялося, дісталося їй.

Ця мрія склалася ще в дитинстві, з побаченого в серіалах. Красивий чоловік, якого супроводжує успіх, простора квартира, ресторани, поїздки до моря… Нічого схожого довкола Ірини не було. На міській околиці, в неблагополучному районі, стояв старий дерев'яний будинок. У невеликій двокімнатній квартирі вона жила з батьками. Утім, ані тіснота, ані сам район не були головною бідою.

Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь

Батько пив запоями. Обходитися без пляшки він не вмів, а заробляти починав лише після довгих докорів дружини. Освіти в нього не було: візьмуть то вантажником, то прибиральником, то підсобником на будівництво. Зазвичай це були неофіційні підробітки. Поки він тримався, удома ставало краще: з'являлася смачна їжа, іноді Ірині купували новий одяг. Така покупка робила дівчинку щасливою.

Та недовго тривали ці перепочинки. Батько знову зривався, пропускав роботу або приходив туди п'яним, і його звільняли. Сам він втрату заробітку переносив спокійно. Мати ж зі свого магазинчика не йшла: торгували там цілодобово, траплялося працювати й уночі. Платили мало, зате регулярно. Випити вона теж любила, хоча до чоловікових запоїв справа не доходила. Її влаштовувало, що сім'ї є де жити й вони не вмирають з голоду. Більшого їй не потрібно було.

Ірина не могла змиритися ані з обдертими шпалерами, ані з тим, який вигляд мали батьки — зовсім занепалі люди. Носити доводилося чуже: сусіди віддавали одяг, з якого виросли їхні діти. Мати часто приносила з магазину списані продукти, термін придатності яких щойно минув. Від цієї їжі дівчинку нудило — не лише через відразу до такого життя, а й у цілком буквальному сенсі.

Найгірше ставало, коли на кухні збиралися гості. Разом із батьками вони пили, сміялися, сварилися, довго міркували про щось із розумним виглядом. Потрап Ірина їм на очі — бралися вчити її життя. Вона мовчки ненавиділа цих людей, їхні грубі, розпашілі від випивки обличчя. Часом майже таку саму ненависть викликали мати з батьком: самі обрали це існування й її змушували жити так само. Здавалося, пляшка й п'яна компанія їм дорожчі за доньку.

У школі точилися інші розмови. Однокласники розповідали, як улітку їздили з батьками до моря, як ходили до парку атракціонів, які дорогі подарунки отримали на день народження. Ірині не було чого додати: з нею нічого подібного ніколи не траплялося. Від цієї несправедливості було прикро й боляче.

Зате на екрані можна було дивитися на життя, де було все. Старенький кольоровий телевізор батько купив з рук за безцінь, коли вкотре влаштувався на роботу. Тепер Ірина стежила за красивими героїнями серіалів. Ті подорожували, їздили дорогими машинами, жили серед розкішних речей. Поруч із ними були заможні коханці й безліч вірних подруг, довкола плелися хитромудрі інтриги. Саме таким яскравим і сповненим подій уявлялося дівчинці бажане життя.

Зовсім юною Ірина дала собі обіцянку: коли зможе сама розпоряджатися собою, у неї теж усе це буде. Єдиним способом домогтися свого вона вважала вдале заміжжя. Зовнішність дозволяла на нього розраховувати — бодай щось путнє батьки їй дали. Висока, струнка, з великими очима, темними бровами врозліт і персиковою шкірою, вона знала про свою красу. Особливо часто з дитинства хвалили її променисту усмішку, тому Ірина намагалася частіше усміхатися людям.

Красі, щоправда, ще потрібне було огранювання. Принц навряд чи помітить дівчину в обносках, хай би якою гарненькою вона була. А інших речей, крім відданих сусідами, в Ірини поки не було. Належало це виправити.

Після школи вона не стала продовжувати навчання. Перспектива витратити найкращі роки на зубріння, а потім працювати за фахом від ранку до вечора за копійки її не приваблювала. Рахувати Ірина вміла: таким шляхом до бажаного життя не дістатися. Потрібен був спосіб швидший і надійніший. Вона влаштувалася до торговельного центру помічницею менеджера — гарна назва посади, за якою ховалася звичайна робота продавчині.

За порядком у торговельній залі, викладкою товару та речами на вішалках тепер стежила Ірина; іноді їй доручали касу. Вчитися роками для цього не потрібно було, нічого особливо складного в обов'язках не було, а заробіток виявився цілком пристойним. Окрім власних грошей, робота принесла ще одну перевагу: працівниці брендового бутіка нові красиві речі обходилися дешево. Ірина нарешті змогла вдягатися так, як хотілося…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Робота»

Усі історії рубрики