Начальник звільнив головного бухгалтера після 24 років роботи, але наступного дня власник зібрав керівників філії

— За систематичне порушення посадових інструкцій, що виявилося в передачі конфіденційних документів третім особам без дозволу, а також у діях проти інтересів компанії та її ділових партнерів… — прочитав він і підвів очі. — Ухвалено рішення розірвати з вами трудовий договір за розголошення охоронюваної законом таємниці. Це звільнення за порушення, з відповідним записом у трудовій книжці.

Лариса Петрівна вислухала, взяла наказ і прочитала його повністю, не пропустивши ні дати, ні номера. Закінчивши, подивилася на директора.

— Розголошення таємниці вам доведеться довести. Лист акціонерові про ризики для його власної компанії до розголошення не належить. Це корпоративне управління. Підпишете наказ — протягом місяця я звернуся до інспекції праці й подам до суду позов про незаконне звільнення. Шанси виграти в мене високі. Тоді компанія оплатить увесь час вимушеного прогулу за середнім заробітком і виплатить компенсацію моральної шкоди.

Тамара Федорівна дивилася на стіл. Директор мовчав секунд десять. Потім його погляд змінився; Лариса не могла визначити, що саме сталося, але зміна нагадувала перемикання передачі.

— Гаразд. Угода сторін. Два оклади.

— Ні.

— Три?

— Ні, Максиме Сергійовичу. На звільнення за угодою я не погоджуся.

— Тоді скорочення штату, — промовив він офіційним тоном. — З вихідною допомогою, передбаченою законом.

— Про скорочення повідомляють за два місяці, — нагадала Лариса Петрівна.

Він кивнув.

— Добре, сьогодні підготуємо повідомлення.

— Отже, звільнення через два місяці?

— Так.

— Тоді я продовжую працювати, — сказала вона й підвелася.

У приймальні секретар дивилася на неї так, ніби у звичайний робочий день несподівано побачила щось, чого аж ніяк не очікувала. Лариса пройшла повз без слів.

Два наступні дні для сторонньої людини могли здаватися звичайними. Вона відповідала на листи, зводила звіти, допомагала Дмитрові розібратися з питаннями. Ковальчук до бухгалтерії не заходив. Гончар щодня приїздив до офісу, залишався в директора, іноді діловито розмовляв телефоном у коридорі, стишивши голос. Ірина намагалася зайвий раз не дивитися на Ларису Петрівну, ніби така обережність могла її захистити.

На третій день об одинадцятій тридцять директор зібрав керівників відділів. Ларису не запросили. Про збори вона дізналася від Степана Андрійовича: вийшовши з переговорної з кам’яним обличчям, він трохи сповільнив крок біля бухгалтерії, але всередину не зайшов.

О першій дня викликали і її. За столом уже сиділи Степан Андрійович, начальниця юридичного відділу Наталія Матвіївна, молодий керівник IT Артем. Чомусь тут опинилася й Ірина. Тамара Федорівна тримала теку. Ковальчук стояв на чолі столу.

— Ларисо Петрівно, я запросив колег, оскільки кадрові рішення мають ухвалюватися прозоро, — голос у нього був рівний, ніби заздалегідь налаштований на потрібну частоту. — Останніми тижнями ви неодноразово порушували внутрішні процедури й діяли всупереч інтересам компанії. Сьогодні я вирішив змінити початковий варіант.

За його кивком Тамара Федорівна відкрила теку й дістала аркуш.

— Трудовий договір розривається сьогодні з ініціативи роботодавця. Підстава — втрата довіри.

Лариса дивилася на нього. Ця підстава стосувалася працівників, які безпосередньо обслуговували грошові або товарні цінності. Головний бухгалтер під неї підпадав. Цього разу директор знайшов законний спосіб її звільнити.

— Вихідної допомоги за такої підстави немає, — додав Сергій. Лише тепер вона помітила юриста біля вікна. — Сьогодні отримаєте розрахунок за відпрацьовані дні, завтра — трудову книжку.

Вона взяла наказ і прочитала. Ніхто не говорив; зате з коридору, крізь стіну, долинала чиясь телефонна розмова. Лариса підписала документ і поклала ручку.

— Трудову книжку прошу видати завтра до 12:00. Розрахунок — сьогодні, до кінця робочого дня. Такі строки встановлено трудовим законодавством.

— Звісно, — відповів Сергій.

— І довідку про доходи за останні два роки.

— Підготуємо.

Підвівшись, вона кивнула, не виокремлюючи нікого з присутніх, і вийшла. Попереду був її кабінет, стіл із теками та старим календарем із краєвидами озера. Ззаду, з переговорної, долинув звук, схожий на придушений смішок. Лариса не обернулася й не побачила, хто його видав.

Вона минула кулер, кімнату з принтерами, стенд, де досі висіло оголошення про корпоратив місячної давності. У бухгалтерії дістала з нижньої шухляди картонну коробку з-під паперу. Непотрібні старі теки, які зберігала в ній, вийняла й переставила на полицю.